Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.08.2025 р. № 4321/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є фізичною особою – підприємцем на загальній системі оподаткування, платник ПДВ, який планує здійснювати діяльність з надання нежитлової нерухомості в оренду (КВЕД 68.20).

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Чи включається до складу доходів фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування відшкодована орендарем сума комунальних платежів, яка буде зарахована у грошовій формі на поточний рахунок фізичної особи – підприємця?
2. Чи включається до складу витрат фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування вартість оплачених та підтверджених документально комунальник послуг з утримання нежитлового нерухомого приміщення, яке він здає в оренду в межах підприємницької діяльності?
3. Чи є базою оподаткування ПДВ у фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування отримане відшкодування комунальних платежів від орендаря?
4. Чи має право фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування включати до складу податкового кредиту суми оплачених комунальних послуг з утримання приміщення, яке він здає в оренду, за наявності зареєстрованих податкових накладних постачальниками таких комунальних послуг?

Договірні відносини, які виникають між орендарем та орендодавцем, регулюються Господарським кодексом України (далі – ГКУ).

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності, як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦКУ). Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Статтею 2 Господарського кодексу України (далі – ГКУ), передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, у свою чергу суб’єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т.ч. і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Відповідно до частини першої ст. 810 ЦКУ за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла (абзац перший частини першої ст. 820 ЦКУ).

Відповідно до ст. 283 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ст. 284 ГКУ).

Орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 286 ГКУ).

Отже, основним предметом договору оренди є встановлення розміру орендної плати за користування майном.

Пунктом 5 частини першої ст. 1 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон № 2189) визначено, що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому індивідуальний споживач – це, зокрема, фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Виконавець комунальної послуги – це суб’єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 частини першої ст. 5 Закону № 2189).

Крім того, ст. 1 Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019) визначено, що наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
електрична енергія – це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу;
постачання електричної енергії – продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії;
ринок електричної енергії – система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам;
споживач – фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Відповідно до п. 1 ст. 7 Закону № 2019 на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії.

Господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії (п. 1 ст. 8 Закону № 2019).

Крім того, п.п 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що підакцизні товари (продукція) – це товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.

Згідно з п. 215.1 ст. 215 Кодексу до підакцизних товарів належить, зокрема, електрична енергія.

Таким чином, постачання електричної енергії є господарською діяльністю, яка здійснюється на підставі відповідної ліцензії без застосування спрощеної системи оподаткування.

Щодо першого та другого питань

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначений ст. 177 Кодексу.
Так, відповідно до п. 177.2 ст. 177 Кодексу об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.
Перелік витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування визначений п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать, зокрема, інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 – 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 Кодексу, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 177.4.4 п. 177.4. ст. 177 Кодексу).

Разом з тим, відповідно до п. 177.6 ст. 177 Кодексу у разі якщо фізична особа – підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податку – фізичних осіб.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги те, що суб’єктом права приватної власності на нерухоме майно, яке надається в оренду, визнається саме фізична особа, а не фізична особа – підприємець, а також зважаючи на положення Закону № 2189 відповідно до якого договір на надання житлово-комунальних послуг укладається з виконавцем цих послуг безпосередньо фізичною особою як власником майна, а також враховуючи, що власник відповідно до частини першої ст. 320 ЦКУ має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом:
у разі, якщо відповідно до умов договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється у складі орендної плати, тобто сума орендної плати включає суму комунальних платежів, то з метою оподаткування дохід у вигляді сплачених комунальних платежів повністю включається до доходу фізичної особи – підприємця як орендна плата з відповідним оподаткуванням;
у разі, якщо умовами договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється орендарем окремо від орендної плати у вигляді відшкодування витрат орендодавця на сплату комунальних послуг, то оскільки отримання фізичною особою – підприємцем доходу у вигляді відшкодування вартості житлово-комунальних послуг не передбачає надання зазначених послуг таким підприємцем на користь юридичної особи (орендаря), такий дохід не включається до доходу фізичної особи – підприємця, але оподатковується за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податку – фізичних осіб.

Також суми оплачених комунальних послуг, спожитих орендарем, в тому числі. які відшкодовуються орендодавцю, не включаються до витрат, які безпосередньо пов’язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи – підприємця – орендодавця, який перебуває на загальній системі оподаткування.
Водночас, якщо умовами договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється орендарем окремо від орендної плати у вигляді відшкодування витрат орендодавця на сплату комунальних послуг, то оскільки отримання фізичною особою – підприємцем на загальній системі оподаткування доходу у вигляді відшкодування вартості житлово-комунальних послуг не передбачає надання зазначених послуг таким підприємцем на користь юридичної особи  (орендаря), такий дохід не включається до доходу фізичної особи – підприємця, але оподатковується за загальними правилами, встановленими  Кодексом для  платників податку – фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділу IV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку, зокрема, є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу передбачено, що об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального (місячного) річного оподатковуваного доходу платника податків.

Водночас, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються, зокрема:
дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Кодексу (п.п. «г» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);
інший дохід, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).
Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, податковий агент, визначення якого наведене у п.п. 14.1.180 п. 14.1. ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок (військовий збір) з таких доходів.

При цьому особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності або не є особою, яка перебуває на обліку у контролюючих органах як особа, що провадить незалежну професійну діяльність (п.п. 168.2.2 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Щодо третього та четвертого питань
Порядок оподаткування податком на додану вартість визначено розділом V Кодексу.
Відповідно до п. 180.1 ст. 180 Кодексу для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному ст. 183 розділу V Кодексу; будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 Кодексу (п.185.1 ст. 185 Кодексу).

Підпунктом 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є:
а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;
б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;
в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;
г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;
ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;
д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Таким чином компенсація за спожиті комунальні послуги, які відшкодовуються орендодавцю, не можуть розглядатись як окрема операція з постачання послуг.

Не є об’єктом оподаткування операції з оплати орендної плати чи концесійного платежу за договорами відповідно оренди чи концесії єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства (його структурного підрозділу), якщо орендодавцями чи концесієдавцями за договорами виступають органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, а платежі відповідно до закону зараховуються до Державного бюджету України або місцевого бюджету (п.п. 196.1.15 п. 196.1 ст. 196 Кодексу).

Отже у разі, якщо відповідно до умов договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється у складі орендної плати, тобто сума орендної плати включає суму комунальних платежів, то така операція є об’єктом оподаткування ПДВ та, відповідно, оподатковується ПДВ за ставкою 20 відс. бази оподаткування.

Разом з тим у разі, якщо договори на надання комунальних послуг укладені з платником як з фізичною особою – підприємцем, а сплата компенсації за комунальні послуги передбачена договором оренди, та у зв’язку з тим, що таких дохід визнається доходом фізичної особи – підприємця, то відшкодована орендарем сума комунальних послуг фізичній особі – підприємцю – орендодавцю є об’єктом оподаткування ПДВ для такої фізичної особи – підприємця.

У разі ж, якщо договори на надання комунальних послуг укладені з власником майна як з фізичною особою, а умовами договору оренди сплата комунальних платежів здійснюється орендарем окремо від орендної плати у вигляді відшкодування витрат орендодавця на сплату комунальних послуг, та оскільки така операція не може розглядатись як окрема операція з постачання послуг, а таке відшкодування оподатковується за загальними правилами, встановленими Кодексом для платників податку – фізичних осіб, отже відшкодування витрат орендодавця на сплату комунальних послуг не є об’єктом оподаткування ПДВ для фізичної особи – підприємця.

Одночасно зауважуємо, що зазначена позиція погоджується з Міністерством фінансів України як головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової політики.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних доходів можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.