Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.08.2025 р. № 4348/ІПК/99-00-24-03-02 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення ТОВ …. щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що у Товариства відсутні будь-які відокремлені підрозділи: філії чи представництва на території України, відсутні орендовані склади, дільниці, будь-які інші приміщення в інших населених пунктах України, окрім Києва.

Господарська діяльність Товариства полягає у виконанні підрядних робіт на об’єктах замовників (юридичних осіб), а саме робіт із влаштування підлоги та у здійсненні оптової торгівлі будівельними матеріалами.

Підрядні роботи виконуються на об’єктах замовників, які знаходяться у різних населених пунктах України, а не тільки в м. Києві.

Зважаючи на характер діяльності Товариства, у штаті підприємства перебувають, зокрема, особи (працівники) робітничих спеціальностей, як от бетоняри, монтажники, плиточники-облицювальники тощо, робота яких передбачає безпосередню присутність на відповідних об’єктах (майданчиках).

Деякі працівники Товариства, які займають посаду робітничої спеціальності мають зареєстроване місце проживання на території інших населених пунктів України (відмінних від м. Києва) та фактично проживають за місцем реєстрації в період часу коли фактично не виконують роботи на об’єктах замовників. 

При цьому такі працівники прибувають до м. Києва для виконання своїх обов’язків. Такі працівники не мають ані зареєстрованого, ані фактичного місця проживання в Києві та вимушені винаймати житло (або проживати в місцях тимчасового розміщення – готелях, хостелах тощо), харчуватися в закладах громадського харчування.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1 Чи вважатиметься відрядженням працівника робітничої спеціальності Товариства у разі запровадження такому працівнику дистанційної форми роботи в цілях неоподаткування податком на доходи фізичних осіб, військовим збором (за умови дотримання умов, визначених п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу) та ненарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) виплачені суми добових за час перебування у відрядженні, вартості проїзду до місця призначення) м. Київ, місцезнаходження Товариства) і назад та витрати по найму жилого приміщення у м. Києві за умов, викладених вище?

2 У разі якщо ситуація, викладена в питанні № 1 не вважатиметься відрядженням в цілях неоподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, то які податкові зобов’язання виникають у Товариства, як податкового агента, при компенсації працівнику вартості його проживання/харчування/проїзду до м. Києва і назад (інший населений пункт)?

Чи виникають в такому випадку у Товариства податкові зобов’язання із нарахування та сплати єдиного внеску ?

3 У разі якщо ситуація, визначена в питанні № 1 не вважатиметься відрядженням в цілях неоподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, то які податкові зобов’язання виникають у Товариства, як податкового агента за умови сплати з поточного рахунку Товариства за такого працівника вартості його проживання/харчування/проїзду до м. Києва і назад (інший населений пункт) на поточні рахунки інших суб’єктів господарювання, які надають послуги тимчасового розміщення/харчування/перевезення?

Чи виникають в такому випадку у Товариства податкові зобов’язання із нарахування та сплати єдиного внеску ?

4 Чи вважатимуться фактично здійснені Товариством витрати (оплата вартості проживання/харчування/проїзду до м. Києва і назад (інший населений пункт) за працівника з поточного рахунку Товариства на поточні рахунки інших суб’єктів господарювання, які надають послуги тимчасового розміщення /харчування/перевезення господарськими витратами Товариства, які підлягають відображенню в бухгалтерському обліку підприємства та включенню до фінансового результату з метою оподаткування, за умови, що такий працівник прибуває до м. Києва (місцезнаходження Товариства) зі свого зареєстрованого та фактичного місця проживання з метою виконання робіт на об’єктах замовників Товариства, або подання та узгодження звітів із керівництвом Товариства, або проходження навчання/підвищення кваліфікації, або отримання зі складу Товариства матеріалів, необхідних для виконання робіт на об’єктах замовників?            

Згідно зі ст. 9 ¹ Кодексу законів про працю України (із змінами і доповненнями) (далі – КЗпП) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Крім того, статтею 121 КЗпП зокрема встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Водночас ст. 10 КЗпП визначено, що з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів укладається  колективний договір на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Згідно з ст. 13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Таким чином, оскільки, нормативно-правові акти не містять вимог щодо обов’язкової організації роботодавцем доставки працівників на роботу (місце виконання робіт на об’єктах замовників) в рамках здійснення господарської діяльності юридичної особи, а також оплату харчування та проживання працівникам на таких об’єктах, відповідні положення передбачаються у колективному договорі або у трудових договорах з працівниками, які будуть користуватись такими благами.

За відсутності колективного договору зобов’язання роботодавця із забезпечення працівників певними видами трудових та соціальних пільг прописуються в їхніх документах (наказ, Положення або трудовий договір).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема:

кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу);

дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді:

вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 кодексу);

вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених Кодексом для оподаткування прибутку підприємств (п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 кодексу);

вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу. Не є додатковим благом сума знижки звичайної ціни (вартості) при продажу (відчуженні) на користь платника податків житлової нерухомості, набутої у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно за договорами іпотеки, що забезпечує кредит, наданий в іноземній валюті (п.п. «е» п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті).

Також вказані доходи для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів / електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу і п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 якої податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку (збору), визначену ст. 167 Кодексу та п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок.

Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем) відповідно до умов колективного або трудового договору визначено, що для працівників робітничих спеціальностей встановлюється дистанційна форма роботи і поїздки цих працівників до м. Києва для виконання своїх посадових обов’язків або у випадках, зазначених у вашому зверненні, не вважаються відрядженням, то дохід у вигляді компенсації таким працівникам вартості проживання/харчування/проїзду до місцезнаходження Товариства і назад (інший населений пункт проживання працівника), включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 5 відсотків.

Разом з тим, якщо зазначеним роботодацем за власний рахунок оплачуються вище вказані послуги з проживання/харчування/проїзду безпосередньо на рахунки інших суб’єктів господарювання, які надають такі послуги, то дохід у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо з відповідним оподаткуванням.

При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиним внеском.

Водночас, якщо зазначені поїздки відповідно до умов колективного договору визначені як відрядження, то суми відшкодованих витрат оподатковуються у порядку, визначеному п. 170.9 ст. 170 та п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Крім того, юридична особа повинна виконати усі функції податкового агента, визначені Кодексом.

Водночас повідомляємо, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сфері праці, трудових відносин.

Враховуючи вищезазначене, з питання віднесення поїздки до м. Києва зазначених працівників, яким встановлена дистанційна форма роботи, до відрядження, доцільно звернутись до Мінекономіки.

Щодо четвертого питання

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу (п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Положеннями Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на проживання/харчування/проїзд працівників, які виконують підрядні роботи на об’єктах замовників у різних населених пунктах, у тому числі шляхом перерахування коштів на поточні рахунки інших суб’єктів господарювання, що надають такі послуги.

Отже, такі операції відображаються згідно із правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно, об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств.

Водночас зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») (далі – Закон № 996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Таким чином, питання порядку відображення у бухгалтерському обліку витрат на проживання/харчування/проїзд працівників, які виконують підрядні роботи на об’єктах замовників у різних населених пунктах, що в подальшому включаються до вартості робіт згідно з договором підряду, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.