Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.08.2025 р. № 4455/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

  Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства щодо окремих питань проведення господарської діяльності, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство повідомило, що є платником єдиного податку  3 групи за ставкою 5 % , не є платником ПДВ. Здійснює діяльність із вивезення твердих побутових відходів. Рішенням виконавчого комітету міської ради було затверджено тариф на послугу  з  урахуванням ПДВ, як це передбачено чинним законодавством.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право підприємство  - платник єдиного податку (неплатник ПДВ) отримувати оплату за затвердженим тарифом, який був розрахований із включенням ПДВ?
2. Чи повинно підприємство, яке не є платником ПДВ, зменшити тариф на суму ПДВ або застосувати його в повному розмірі (без виділення ПДВ у рахунках)?
3. Яким чином вірно оформити рахунки-фактури для споживачів (юридичних і фізичних осіб) у такому випадку?

 

  Щодо першого – третього питання.

  Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Порядок договірних зобов’язань між учасниками відносин у сферах господарювання регулюється Господарським кодексом України (далі - ГКУ) та Цивільним кодексом України.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом (стаття 44 ГКУ).

Статтею 67 ГКУ визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частина третя статті 179 ГКУ).

Відповідно до частини першої статті 189 ГКУ  ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами (частина перша статті 192 ГКУ).

Основні засади цінової політики і регулювання відносин, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначено Законом України від 21 червня 2012 року № 5007-VI                            (далі – Закон № 5007).

Частиною першою статті  12 Закону № 5007 державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

У сфері надання житлово-комунальних послуг  державний контроль за тарифами запроваджений для суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність з управлінння  побутовими відходами.

При цьому, механізм формування середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів визначено Порядком
формування середньозваженого тарифу на послугу з управління побутовими відходами, а також тарифів на збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 26 вересня 2023 р. № 103 (далі – Постанова № 1031).

Розрахунок тарифу на послугу здійснює виконавець послуги. Розрахунок тарифів на операції здійснюють суб'єкти господарювання, які здійснюють відповідні операції (абзац третій пункт 3 Порядку № 1031).

Оскільки, контроль у сфері ціноутворення, в тому числі державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (тарифів) здійснює Держпродспоживслужба, тому з питань правильності визначення тарифу та його перегляду необхідно звернутися до органів місцевого самоврядування та Держпродспоживслужби.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства                   (пункт 1.1. стаття 1 Кодексу).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (пункт 291.2 статті 291 Кодексу).

До суб’єктів господарювання третьої групи, належать юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року (підпункт 3 пункт 291.4 стаття 291 Кодексу).

Відповідно до пункту 293.3 статті 293 Кодексу відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі:

1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість                       (далі - ПДВ) згідно з Кодексом;

2) 5 відсотків доходу - у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

Об’єктом оподаткування для платників єдиного податку третьої групи є дохід, визначений статтею 292 Кодексу.

Так, підпунктом 2 пункту 292.1 статті 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для юридичної особи є будь-який дохід, включаючи дохід представництв, філій, відділень такої юридичної особи, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 Кодексу.

Платники єдиного податку третьої групи – юридичні особи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 Кодексу (пункт 296.1 статті 296 Кодексу). Такий облік ведеться за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 44.2 стаття 44 Кодексу).

Відображення операцій в бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 892/4185, зі змінами та доповненнями, або якщо підприємство веде облік за спрощеною формою − відповідно до Спрощеного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 № 186, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 травня 2001 року за № 389/5580, зі змінами та доповненнями.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями).

Частиною першою статті 9 Закону № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням того, що Товариство є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 %, вся сума коштів, яка надійшла платнику у грошовій формі (готівковій або безготівковій) формі відповідно до умов договору є його доходом та оподатковується за відсотковою ставкою єдиного податку у розмірі 5 %.

З питання пов’язаного із оформленням рахунків-фактури у бухгалтерському обліку між суб’єктами господарювання рекомендуємо звернутися до Міністерства фінансів України.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).