Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.08.2025 р. № 4468/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення фізичної особи (          ) щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації пов’язана із застосуванням окремих норм статті 39² Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Враховуючи всі обставини та рішення від Адміністрації фінансів публічних Брашова (ANAF) щодо податкового резиденства Румунії чи вважаюся я (         ), податковим резидентом України з 01 січня 2025 року?
2. Враховуючи ситуацію та описані вище обставини чи повинен я подавати Звіт про КІК за 2025 рік та в подальшому, що стосується моєї іноземної компанії, зареєстрованої в Румунії?
3. Чи можна зробити висновок, з огляду на мої обставини, що з січня 2025 року я не маю жодних обов’язків контролера КІК згідно законодавства України?

Щодо питань 1-3

Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» Кодекс доповнено статтею 39² «Контрольовані іноземні компанії», яка відповідно до Закону України від 17 грудня 2020 року № 1117-ІХ «Про внесення змін до Кодексу та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування», набрала чинності з 01 січня 2022 року.

Контрольованою іноземною компанією (далі – КІК) визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України (підпункт 39².1.1 пункту 39².1 статті 39² розділу І Кодексу).

Підпунктом 39².1.2 пункту 39².1 статті 39² розділу I Кодексу передбачено, що контролюючою особою є фізична особа або юридична особа – резиденти України, що є прямими або опосередкованими власниками (контролерами) КІК, яка:

а) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 50 відсотків;

б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відсотків, за умови, що декілька фізичних осіб –  резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків;

в) окремо або разом із іншими резидентами України пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.

Пунктом 39².5 статті 39² розділу I Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про контрольовані іноземні компанії (далі – Звіт про КІК). Зокрема, підпунктом 39².5.2 пункту 39².5 статті 39² розділу I Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати Звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

До Звіту про КІК в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії фінансової звітності КІК, що підтверджують розмір прибутку КІК за звітний (податковий) рік. Якщо граничні строки підготовки фінансової звітності у відповідній іноземній юрисдикції спливають пізніше граничних строків подання річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств, такі копії фінансової звітності КІК подаються разом із річною декларацією про майновий стан і доходи або податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за наступний звітний (податковий) період.

Тобто, контролююча особа зобов’язана подати Звіт про КІК до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи за відповідний календарний рік та Додатками КІК до неї.

У разі якщо контролююча особа не має можливості забезпечити складання фінансової звітності КІК та/або здійснення розрахунку скоригованого прибутку КІК до дати граничного строку подання річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств, така контролююча особа подає Звіт про КІК за скороченою формою, який містить лише відомості, передбачені підпунктами «а» - «в» підпункту 39².5.3 цього пункту.

У випадку подання Звіту про КІК за скороченою формою контролююча особа зобов’язана подати повний звіт про КІК до кінця календарного року, наступного за звітним (податковим) роком.

З огляду на зазначене, обов’язок подання до контролюючого органу Звіту про КІК виникає у фізичної особи - резидента України, яка відповідає критеріям визначення її контролюючою особою відповідно до положень статті 39² Кодексу.

Щодо питання визначення податкового резидентства слід зазначити, що критерії, за якими визначається податкове резидентство встановлені у Кодексі, у міжнародних угодах – Конвенціях про уникнення подвійного оподаткування.

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу податкового резидента визначено підпунктом 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Так, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

При цьому місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Центр економічних інтересів в особи виникає у тій країні, до якої вона найбільш тісно прив’язана економічно та соціально. Як правило, центр економічних інтересів особи перебуває в тій країні, де вона має: постійне місце проживання, офіційне місце роботи, зареєстрований бізнес чи фізичною особою – підприємцем, відкриті банківські рахунки, регулярну сплату податків та комунальних платежів тощо.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Одночасно зауважуємо, що підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів є інформація з Бази даних, яка надається у порядку, визначеному Положенням про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон, виїхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Кодексом або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до інформації, наведеної Вами у зверненні Ви з 2022 року:

маєте місце проживання на території Румунії;

перебуваєте із сім’єю за межами України більше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом зазначеного періоду;

центр життєвих інтересів є у Румунії (проживає сім’я, робота);

громадянин України;

були зареєстровані фізичною особою – підприємцем до (       ) року, тобто державна реєстрація фізичної особи – підприємця була припинена Вами у Державного реєстратора (         ), але Ви не зняті з обліку у контролюючому органі.

Разом з тим у зверненні не наведено інформації щодо відсутності у Вас на території України:

нерухомого майна;

центру життєвих інтересів (проживання батьків, тощо).

Крім того, відповідно до пункту 2 статті 4 Модельної Конвенції ОЕСР статус фізичної особи визначається таким чином:

особа вважається резидентом тільки тієї Держави, в якій має доступне постійне житло. Причому важливо, щоб особа мала намір проживати в ньому постійно, а не з якоюсь конкретною метою, обмеженою в часі, що прямо зазначено у Коментарях до Модельної конвенції.

Якщо у фізичної особи є доступне постійне житло в обох Державах, така особа вважається резидентом тільки тієї Держави, з якою її особисті та економічні відносини ближчі (центр життєвих інтересів):

якщо Держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена, або якщо у неї немає постійного житла в будь-якій з цих Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, в якій вона зазвичай проживає (критерій 183 днів);

якщо особа зазвичай проживає в обох Державах або в жодній з них, він вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є.

Відтак, під час оцінки статусу податкової резидентності враховуються, зокрема (але не виключно), такі фактори, як: постійне житло, кількість днів перебування в певній країні протягом року, «центр життєвих інтересів» та громадянство.

Таким чином, за умови, якщо фізична особа має у власності нерухоме майно, відкриті банківські рахунки, реєстрацію місця проживання, тощо, то така особа може бути визнана податковим резидентом України.

Крім того, слід зауважити, що Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу, ратифікованою Верховною Радою України 21.10.1997 (Закон України № 586/97-ВР), яка набрала чинності 17.11.1997 (далі – Конвенція), застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції). У розумінні Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію та будь-яке інше обʼєднання осіб в тій або іншій Договірній Державі (п. 1 ст. 3 Конвенції).

Відповідно до ст. 2 Конвенції існуючими податками щодо фізичних осіб, на які поширюється Конвенція, зокрема, є: в Україні – «прибутковий податок з громадян» (далі – український податок), у Румунії – «податок на доходи, одержані фізичними особами» (далі – румунський податок).

Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено ст. 4 (Резидент) Конвенції, п. 1 якої, зокрема, визначено, що «при застосуванні цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місця перебування, місця реєстрації, місцезнаходження керівного органу або будь-якого іншого подібного критерію. Але цей термін не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі або капіталу, розташованого в ній».

При цьому пп. «а»–«d» п. 2 ст. 4 Конвенції встановлено критерії, згідно з якими встановлюється резидентський статус фізичної особи у разі, коли відповідно до положень п. 1 ст. 4 Конвенції така особа є резидентом обох Договірних Держав.

Таким чином, критерії, за якими визначається резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлені ст. 4, використовуються виключно з метою застосування відповідних положень цього двостороннього міжнародного договору (згідно з ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України і Румунії – Договірних Держав, які є сторонами Конвенції), а не для визначення податкового (резидентського) статусу певної особи як такої. Податковий (резидентський) статус такої особи визначається кожною з держав – учасниць Конвенції згідно з національним податковим законодавством цих держав (зокрема, в Україні – відповідно до Кодексу).

Крім того, відповідно до п.п. 108¹.1.1 п. 108¹.1 ст. 108¹ Кодексу, якщо особа вважає, що в результаті дії або рішення контролюючого органу України або відповідного органу влади іншої країни вона піддається чи піддаватиметься оподаткуванню, що не відповідає положенням міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування, вона може, незалежно від засобів правового захисту, передбачених Кодексом, подати заяву про розгляд справи за процедурою взаємного узгодження в порядку, визначеному ст. 108¹ Кодексу.

Згідно з пунктом 52.2 статтею 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.