Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.09.2025 р. № 4776/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс) розглянула звернення ПП ….. щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.  

Платник податків у зверненні повідомив, що компанія планує здійснювати перевезення співробітників власним автобусом. Водій компанії виконує регулярні рейси для доставки працівників на роботу та з роботи.

У зв’язку з цим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи можливо згідно з наказом підприємства вважати виконання таких регулярних маршрутів водієм службовим відрядженням?

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Статтею 13 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема, колективним договором встановлюються гарантії, компенсації, пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Звертаємо увагу, що саме колективним договором, а не трудовим, встановлюються гарантії, компенсації, пільги.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, із змінами (далі – Інструкція  № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію  № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Згідно з загальними положеннями розділу I Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця – за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі – підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженням, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником) (п. 2 розділу І Інструкції № 59).

Тобто колективним договором повинно бути визначено, чи вважаються службові поїздки працівника, який здійснює рейси з перевезення працівників на роботу та з роботи, службовим відрядженням або роботою, що має роз'їзний (пересувний) характер.

Якщо колективним договором, який діє на підприємстві, визначено, що службові поїздки відповідних категорій працівників – це робота, яка має роз'їзний характер, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України  від 31 березня 1999 року № 490 «Про надбавки (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» таким працівникам відшкодовуються витрати шляхом встановлення надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема:

доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

сума надміру витрачених коштів/електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Для цілей розділу IV Кодексу заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Разом з тим згідно з п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів / електронних грошей, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Таким чином, оподаткування доходу фізичної особи (працівника), який виконує регулярні рейси з перевезення інших працівників з роботи та на роботу, здійснюється відповідно до розділу IV Кодексу в залежно від виду доходу, а саме дохід у вигляді заробітної плати, яка включає надбавку (польового забезпечення) до тарифної ставки і посадового окладу або дохід у вигляді виплат, пов’язаних зі службовим відрядженням.

Водночас повідомляємо, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі – Мінекономіки), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сфері праці, трудових відносин.

Враховуючи вищезазначене, з питання віднесення регулярних маршрутів водієм з доставки працівників до місця роботи та назад до службових відряджень, доцільно звернутись до Мінекономіки.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.