Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.09.2025 р. № 4782/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо особливостей оподаткування операцій факторингу та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство є адміністратором електронної торгової системи, на базі якої створено відповідний доступний сервіс факторингу, що гарантує створення заявки на факторинг і доступ до пропозицій від банків-факторів.

В межах запровадження пілотного проєкту з використання сервісу факторингу в державному секторі, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо:

1) чи підлягають оподаткуванню податком на додану вартість операції з передачі права грошової вимоги за договорами факторингу, предметом яких є грошові вимоги за договорами постачання товарів чи послуг, укладеними в межах публічних закупівель;

2) чи підлягають кошти, отримані за факторинговими операціями, оподаткуванню податком на прибуток підприємств;

3) який порядок податкового обліку для учасників факторингових операцій (первісного кредитора та фактора) у випадку, коли предметом відступлення є грошові вимоги за договорами, укладеними з бюджетними установами та організаціями?

Разом з тим, звернення не містить достатньої інформації для однозначної ідентифікації порядку розрахунків за товари/послуги між постачальником та покупцем товарів/послуг, зокрема, чи передбачено договором, що оплата бюджетною установою за товари/послуги здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

У зв’язку з цим ДПС надає роз’яснення загальних норм податкового законодавства щодо порушених питань.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Статтею 5 розділу І ПКУ визначено, що поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу І ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦКУ).

30.07.2025 набрав чинності Закон України від 03 червня 2025 року № 4466-IX «Про факторинг» (далі – Закон № 4466), який визначає загальні правові засади факторингу в Україні та який буде введено в дію через один рік з дня набрання чинності, але не раніше дня введення в дію закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо регулювання відносин у сфері факторингу (крім окремих норм, визначених частиною першою розділу V Закону № 4466).

Відповідно до абзаців дванадцятого, тринадцятого частини першої статті 1 Закону № 4466 фактор − надавач фінансових послуг, який має право надавати послуги з факторингу відповідно до закону, в тому числі надавач фінансових послуг − нерезидент, який має право надавати послуги з факторингу відповідно до закону держави, в якій він зареєстрований. Факторинг − послуга або декілька послуг, що надає фактор на підставі договору факторингу.

Базовий договір − укладений між клієнтом і боржником договір купівлі-продажу, поставки або найму (оренди) майна, передання майнових прав інтелектуальної власності, договір на виконання робіт, підряду або договір про надання послуг (крім договору про надання фінансових послуг іншого, ніж договір факторингу), на підставі якого виникає право грошової вимоги (абзац перший частини першої статті 1 Закону № 4466).

Боржник − фізична особа, фізична особа − підприємець або юридична особа, яка зобов’язана сплатити грошову суму для виконання грошової вимоги, що виникає з базового договору (абзац другий частини першої статті 1 Закону № 4466).

Клієнт − юридична особа або фізична особа - підприємець, яка відступає право грошової вимоги, що виникає з базового договору, фактору; Частиною першою статті 8 Закону № 4466 передбачено, що договір факторингу може укладатися за результатами проведення конкурентної процедури (у тому числі в формі електронного аукціону на електронних майданчиках з використанням сервісів електронної торгової системи) на національній цифровій платформі залучення фінансування на основі активів (факторингу) (абзац п’ятий частини першої статті 1 Закону № 4466).

Національна цифрова платформа залучення фінансування на основі активів (факторингу) − цифрова система конкурентного та прозорого фінансування підприємництва з використанням організаційно-технічних можливостей електронної торгової системи, що забезпечує доступ для клієнтів, боржників і факторів з метою укладення договорів факторингу (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 4466).

Використання національної цифрової платформи залучення та реєстрації фінансування на основі активів (факторингу) не є наданням посередницьких, допоміжних послуг у розумінні Закону України від 14 грудня 2021 року № 1953-IX «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (далі – Закон № 1953).

Проведення конкурентної процедури (у тому числі в формі електронного аукціону) на національній цифровій платформі залучення фінансування на основі активів (факторингу) для укладення договору факторингу є обов’язковим, якщо базовий договір було укладено відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (частина друга статті 8 Закону № 4466).

Загальні засади функціонування ринку фінансових послуг, діяльності надавачів фінансових та/або супровідних послуг, державного регулювання та нагляду за такою діяльністю, а також захисту прав клієнтів встановлено Законом № 1953.

Законом № 1953 визначено правовий статус фінансових компаній та ломбардів, організаційно-правові засади їх створення, діяльності, реорганізації та припинення діяльності з надання фінансових послуг, а також повноваження Регулятора щодо державного регулювання та нагляду за такими установами (стаття 2 Закону № 1953).

Відповідно до частини шістдесят п’ятої статті 1 Закону № 1953 фінансова установа – юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи.

Статтею 29 Закону № 1953 зазначено, що фінансова компанія – це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох видів фінансових послуг, зокрема, факторингу.

Пунктом 44.1 статті 44 глави 1 розділу ІІ ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності,  інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 глави 1 розділу ІІ ПКУ.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).

Відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з відступлення права вимоги, переведення боргу, торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями (вимогами), за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) визначено статтями 187, 198 та 201 розділу V ПКУ.

Пунктом 187.1 статті 187 розділу V ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, − дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку − дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої − дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів − дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг − дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996), незалежно від дати накладення електронного підпису.

Датою виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів/послуг з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата зарахування таких коштів на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг або дата отримання відповідної компенсації у будь-якій іншій формі, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед бюджетом (пункт 187.7 статті 187 розділу V ПКУ).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 розділу V ПКУ на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку,  який здійснює операції  з  постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 розділу V ПКУ).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 розділу V ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ (пункт 198.6 статті 198  розділу V ПКУ).

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 глави 1 розділу ІІ ПКУ).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питання і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС повідомляє.

Щодо питання 1

У разі, якщо фактор на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, факторингу, та згідно з договором факторингу об'єктом факторингових операцій є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи, то такі операції не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Щодо питання 2

Положеннями ПКУ не передбачено особливостей оподаткування податком на прибуток операцій за договором факторингу.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Щодо питання 3 (у частині ПДВ)

У разі, якщо договором купівлі-продажу товарів/послуг − базовим договором, право грошової вимоги за яким відступається згідно з договором факторингу, передбачено оплату таких товарів/послуг покупцем − бюджетною установою (організацією) (боржником за договором факторингу) за рахунок бюджетних коштів, то фінансування під відступлення права грошової вимоги згідно з договором факторингу з відповідною фінансовою установою (фактором) у розумінні пункту 187.7 статті 187 розділу V ПКУ для постачальника товарів/послуг (клієнтом за договором факторингу) є одним з видів компенсації, отриманої у будь-якій іншій (крім грошової) формі. При цьому укладання договору факторингу має супроводжуватись складанням відповідних первинних бухгалтерських документів, які міститимуть відомості про господарські операції.

Платник ПДВ – постачальник товарів/послуг (клієнт згідно з договором факторингу) при погашенні заборгованості за поставлені товари/послуги шляхом отримання фінансування згідно з договором факторингу, визначає дату виникнення податкових зобов’язань з ПДВ на дату складання первинних бухгалтерських документів, які містять відомості про таку господарську операцію, оформлених згідно з договором факторингу, укладеним із відповідною фінансовою установою (фактором). На таку дату платник ПДВ – постачальник товарів/послуг складає відповідну податкову накладну на покупця (боржника за договором факторингу), яка підлягає реєстрації в ЄРПН. Після реєстрації в ЄРПН такої податкової накладної покупець   товарів/послуг – платник ПДВ має право на її підставі включити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту (в межах терміну, встановленого статтею 102 розділу ІІ ПКУ та за умови дотримання інших правил, встановлених ПКУ для формування податкового кредиту).

Щодо питання 3 (у частині податку на прибуток підприємств)

Будь-який платник податку (у тому числі фактор, клієнт та боржник згідно з договором факторингу) у разі виникнення необхідності має право звернутися до контролюючого органу для отримання індивідуальної податкової консультації (зокрема, щодо податкових наслідків, які виникають при укладанні договору факторингу) із відповідним зверненням, оформленим відповідно до вимог пункту 52.1 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).