Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.09.2025 р. № 4839/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо визначення об'єкта оподаткування ПДВ при здійсненні операцій з постачання послуг нерезиденту та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство (резидент Дія Сіті), виступаючи страхувальником за договором страхування загальної цивільної відповідальності перед третіми особами, здійснює сплату страхового платежу українській страховій компанії. Застрахованою особою згідно з зазначеним договором є юридична особа – нерезидент, яка є власником Товариства. При цьому, компенсація нерезидентом Товариству вартості сплаченого ним страховій компанії страхового платежу не передбачено.

Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1) чи вважається оплата Товариством страхового платежу страховій компанії у викладеній у зверненні ситуації операцією з безоплатного постачання послуг нерезиденту;

2) якщо відповідь на питання 1 позитивна, чи підлягає зазначена у зверненні операція оподаткуванню ПДВ за ставкою 20 відсотків;

3) якщо відповідь на питання 1 позитивна, чи визначається база оподаткування ПДВ при здійсненні зазначених у зверненні операцій  виходячи  із суми сплаченого Товариством страхового платежу?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Загальні правові засади здійснення діяльності із страхування регулюються Законом України від 18 листопада 2021 року № 1909-IX «Про страхування», зі змінами (далі – Закон № 1909), частиною першою статті 1 якого визначено, що:

страховик – це фінансова установа або філія страховика-нерезидента, які мають право здійснювати діяльність із страхування на території України;

страхувальник – особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства;

вигодонабувач – особа, яка має право на отримання страхової виплати згідно з умовами договору страхування та/або відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 90 Закону № 1909 сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні особи, фізичні особи – підприємці, юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства.

Частиною п’ятою статті 90 Закону № 1909 передбачено, що страхувальник може визначити іншу особу (вигодонабувача), яка відповідно до договору страхування або законодавства має право на страхову виплату.

Згідно з частинами першою – третьою статті 97 Закону № 1909 договір страхування укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, встановлених до письмової форми правочину, та оформляється у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», або в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію.

У разі недотримання письмової форми договір страхування є нікчемним.

Страховик має право укладати договори страхування виключно на підставі ліцензії на здійснення діяльності із страхування, отриманої за відповідними класами (ризиками у межах відповідного класу) страхування.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ). Продаж результатів робіт (послуг) – будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (підпункт 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Пунктами 186.2 – 186.4 статті 186 розділу V ПКУ визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.31 статті 186 розділу V ПКУ, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 розділу V ПКУ).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VI ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Операції, зазначені у статті 185 розділу V ПКУ, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 розділу V ПКУ, яка є основною (пункт 194.1 статті 193 розділу V ПКУ).

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ та , опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує, що платники податків при визначенні порядку оподаткування здійснюваних ними операцій повинні керуватися одним із основних принципів бухгалтерського обліку − превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми (стаття 4 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами). Для цілей податкового обліку беруться до уваги економічні наслідки, створені господарськими операціями, а не особливості оформлення таких операцій.

Щодо питань 1 – 3

Об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до статті 185 розділу V ПКУ є, зокрема, операції з постачання товарів/послуг на митній території України, у тому числі на безоплатній основі, а не перерахування платником податку коштів за отримані послуги від іншої особи (в т.ч. оплата страхувальником страхового платежу страховій компанії).

В той же час, з огляду на норми, визначені підпунктом 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, в описаній у зверненні ситуації можуть мати місце операції з надання Товариством нерезиденту окремих послуг, що споживаються у процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (наприклад, послуги із організації страхування).  

У випадку, якщо такі окремі послуги не належать до категорії послуг, визначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ, то місцем постачання цих послуг відповідно до пункту 186.4 статті 186 розділу V ПКУ буде місце реєстрації їх постачальника. Оскільки постачальником таких послуг є Товариство, яке зареєстроване на митній території України, то операції Товариства з постачання таких послуг нерезиденту будуть об'єктом оподаткування ПДВ та підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків від бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 188.1 статті 188 розділу V ПКУ.

З питання віднесення послуг до тієї чи іншої категорії послуг та визначення коду для таких послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (далі – ДКПП) ДПС рекомендує звернутися до ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», яке є розробником ДКПП, за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса, 6.

Додатково ДПС інформує, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських   операцій,   у   тому   числі   з   детальним   вивченням   та  аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).