Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.09.2025 р. № 5026/ІПК/26-15-24-01-14-08

Головне управління ДПС у м. Києві за результатами розгляду звернення щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ) в межах компетенції повідомляє.

У своєму звернені ТОВ «…» (далі - Товариство) повідомило, що має найманого працівника (громадянина України), який постійно проживає у Данії. Враховуючи звернення працівника з проханням перераховувати його заробітну плату на розрахунковий рахунок, відкритий у банку Данії, Товариство потребує роз’яснень щодо:

1.  Перерахування заробітної плати за кордон.

Чи має право Товариство – податковий агент (ТОВ «…») здійснювати виплату заробітної плати працівнику, який є громадянином України, працює віддалено у Данії та має посвідку на постійне проживання у Данії, безпосередньо на розрахунковий рахунок, відкритий у банку Данії з дотриманням вимог валютного законодавства та ПКУ?

2. Оподаткування доходів працівника.

Який прядок оподаткування доходів такого працівника у вигляді заробітної плати, що виплачується Товариством як роботодавцем з джерелом походження з України у разі, якщо цей працівник:

• є громадянином України;
• постійно проживає на території Данії (має посвідку на постійне місце проживання);
• виконує роботу дистанційно.

В якості обґрунтування  питань Товариство посилається на норми:

• п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, яким визначено, що заробітна плата є доходом з джерелом походження з України, якщо вона нараховується (виплачується) резидентом України;
• п. 162.1 ст. 162 ПКУ, згідно з яким платниками податку на доходи фізичних осіб є фізичні особи – резиденти та нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з України;
• при цьому визначення резидентського статусу фізичної особи регулюється п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, де критерії резидентства пов’язані з місцем постійного поживання, центром життєвих інтересів та кількістю днів перебування фізичної особи в Україні;
• п. 103.2 ст. 103 ПКУ щодо дії між Україною та Данією Конвенції про уникнення подвійного оподаткування, та можливості застосування її положень за умови підтвердження для працівника статусу податкового резидента Данії.

У зв’язку з вищенаведеним, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи правомірним є перерахування заробітної плати на іноземний рахунок працівника (громадянина України, який постійно проживає у Данії) з урахуванням вимог валютного та податкового законодавства України?
2. Який порядок оподаткування заробітної плати такого працівника в Україні?

• Чи вважається він платником податку в Україні?
• Які документи має надати Товариство (чи сам працівник) для підтвердження можливості застосування міжнародної Конвенції про уникнення подвійного оподаткування?

Щодо першого питання.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України
від 21 липня 2025 року № 903 «Деякі питання є Міністерство економіки України, довкілля та сільського господарства України» центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин та соціального діалогу є Міністерство економіки України, довкілля та сільського господарства України.

Згідно зі ст. 4 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» валютний нагляд здійснює Національний банк України.

Водночас, п.  19¹.1 ст. 19¹ ПКУ визначено функції контролюючих органів, зокрема, контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених ПКУ, а також надають індивідуальні податкові консультації.

Отже питання, правомірності перерахування заробітної плати на іноземний рахунок працівника, який є громадянином України, але  постійно проживає за кордом, не належить до компетенції ДПС.

Щодо другого питання.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПКУ (п.1.1 ст. 1 ПКУ).

Встановлення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з'ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами ПКУ.

Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ фізичні особи, які не є резидентами України, вважаються нерезидентами.

Поняття «резидент» та умови, відповідно до яких платник податку може вважатися резидентом України, встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, зокрема, фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ст. 29 Цивільного кодексу України).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом
будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів,
не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення абзаців першого – третього п.п. «в» п.п. 14.1.213
п. 14.1 ст. 14 ПКУ, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого ПКУ або нормами міжнародних угод України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому ПКУ, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Отже, для визначення статусу резидента України з метою оподаткування  слід керуватися п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів фізична особа – резидент може отримати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України форма якої та Порядок підтвердження статусу податкового резидента України затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248 зі змінами та доповненнями.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV ПКУ, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент/нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п. 162.1 ст. 162 ПКУ).

Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу ІV ПКУ нерезидентів) (п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 ПКУ).

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента/нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164 ст. 164 ПКУ).

Пунктом 167.1 ст. 167 ПКУ передбачено, що ставка податку становить
18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп.167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Водночас, відповідно до  п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ.

Об’єктом оподаткування військовим збором, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, є доходи, визначені ст.163 ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1
п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, становить
5 відсотків (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому у ст. 168 та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Відповідно до п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відсотків, визначену в ст. 167 ПКУ, та ставку військового збору 5 відсотків, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Отже дохід фізичної особи – резидента/нерезидента у вигляді заробітної плати з джерелом його походження з України підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.

Разом з тим податкове законодавство України складається, зокрема з Конституції України, ПКУ, чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування (п. 3.1 ст. 3 ПКУ).

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено ст. 103 ПКУ.

Застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України (п. 103.1 ст. 103 ПКУ).

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 ПКУ застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 ПКУ.

Згідно з п. 103.4 ст. 103 ПКУ підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

При цьому довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 ПКУ).

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 ст. 103 ПКУ доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування (п. 103.10 ст. 103 ПКУ).

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування доходів фізичних осіб можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.