Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків у зверненні повідомляє, що є зареєстрований як фізична особа – підприємець та з 01 жовтня 2024 року працює на спрощеній системі оподаткування другої групи. Провадить підприємницьку діяльність відповідно до норм чинного законодавства та зареєстрованих КВЕДів.
У майбутньому платник розглядає можливість розширення сфер діяльності та побудови нового бізнесу, в рамках якого планується здійснення продажу деталей та частин для легкових автомобілів. Такі деталі та частини планує отримувати шляхом розборки легкових автомобілів, придбаних платником на території України у їх попередніх власників.
Тобто, розглядається можливість роботи та побудови нового бізнесу за наступною бізнес-моделлю:
придбання легкового автомобіля на території України, у попередніх власників, з метою його подальшої розборки на деталі;
повна розборка автомобіля на окремі деталі, зокрема, але не виключно: двигун, гальмівні колодки, лобове скло, двері, сидіння, колеса, рульове керування, гальмівна система, механічні коробки перемикання передач (мкпп), автоматичні коробки перемикання передач (акпп) та інші частини автомобіля;
в подальшому здійснення продажу відповідних деталей, отриманих внаслідок розборки легкового автомобіля, окремо у роздріб, як самостійних одиниць.
В свою чергу, чинне законодавство України не містить чіткої заборони або роз’яснення щодо можливості здійснення на спрощеній системі оподаткування дій з придбання легкових автомобілів у попередніх власників на території України задля їх подальшої розборки та подальшого продажу відповідних деталей, отриманих за наслідком розборки таких автомобілів.
Зокрема, відсутня імперативна норма щодо обов’язку ведення обліку товарних запасів при реалізації таких товарів, а саме:
- обліку легкових автомобілів, після їх прибання;
- обліку технічно складних деталей (що створені внаслідок поєднання декількох технічно складних механізмів та деталей), після проведення розборки легкового автомобіля на деталі, такі як двигун, гальмівні колодки, механічні коробки перемикання передач (мкпп) та автоматичні коробки перемикання передач (акпп) та інше.
Також платник зазначає, що розглядає можливість здійснення виключно продажу деталей, отриманих у результаті розборки таких легкових автомобілів. Безпосередньо автомобілі продаватись не будуть.
Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:
1. Чи може платник як фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, придбавати на території України автомобілі у попередніх їх власників, з метою подальшої розборки легкових автомобілів на деталі та відповідного продажу таких деталей у роздріб?
2. Чи є необхідним отримання спеціальних дозволів (ліцензій або інших документів), у разі прийняття рішення щодо провадження господарської діяльності щодо придбання на території України легкових автомобілів у попередніх їх власників, подальшої розборки автомобілів на деталі та відповідного продажу таких деталей у роздріб?
3. Чи відносяться легкові автомобілі (після їх придбання) та деталі, отримані внаслідок проведення розборки легкового автомобіля, такі як двигун, гальмівні колодки, механічні коробки перемикання передач (мкпп), автоматичні коробки перемикання передач (акпп) та ін., до технічно складних товарів, при продажу яких потрібно вести обов’язковий облік товарних запасів?
4. Чи обов’язковим є ведення обліку товарних запасів при реалізації технічно складних товарів (у разі визнання їх такими), а саме:
- ведення обліку легкових автомобілів, після їх придбання;
- ведення обліку технічно складних побутових деталей, після проведення розборки легкового автомобіля на деталі, такі як двигун, гальмівні колодки та інше?
Щодо першого та другого питань
Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).
Учасниками цивільних відносин та суб’єктами права власності є фізичні та юридичні особи (частина перша ст. 2 та частина перша ст. 318 ЦКУ).
Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності.
Так, відповідно до ст. 325 ЦКУ суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються, зокрема фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб.
Згідно з частиною першою ст. 320 ЦКУ власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Отже, незалежно від того, який статус фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої підприємницької діяльності, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин).
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1
розділу XIV Кодексу.
Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.
Перелік видів діяльності, заборонених для здійснення платниками єдиного податку першої – третьої груп, визначено п. 291.5 ст. 291 Кодексу.
Порядок визначення доходів та їх склад для фізичної особи – підприємця платника єдиного податку другої групи передбачено ст. 292 глави 1
розділу XIV Кодексу.
Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку доходом є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3
ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Крім того, перелік доходів, які не включаються до складу доходу платника єдиного податку, визначено п. 292.11 ст. 292 Кодексу.
Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).
Дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу (п. 292.13 ст. 292 Кодексу).
Враховуючи викладене, положеннями глави 1 розділу XIV Кодексу не встановлено обмежень щодо провадження фізичною особою – підприємцем - платником єдиного податку другої групи господарської діяльності з придбання легкових автомобілів з метою подальшої їх розборки та продажу цих деталей у роздріб за умови дотримання інших вимог, визначених главою 1 розділу XIV Кодексу.
Водночас повідомляємо, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, у сфері розвитку підприємництва.
Таким чином, з питання отримання спеціальних дозволів (ліцензій та ін. документів) відповідно до обраних видів діяльності доцільно звернутись до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Щодо третього та четвертого питання
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені в Законі України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон
№ 265) та нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання.
Ведення обліку товарних запасів регламентовано в положеннях п. 12 ст. 3 Закону № 265.
Відповідно до ст. 3 Закону № 265 наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 затверджено Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку (далі – Порядок № 496).
Дія Порядку № 496 поширюється на фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону № 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такої фізичної особи – підприємця.
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Статтею 2 Закону № 265, зокрема, передбачено, що термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» для цілей цього Закону вживається у значенні, наведеному в Законі України від 12 травня
1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023), а саме: технічно складні побутові товари – непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами і на які встановлено гарантійний строк (п. 251 ст. 1 Закону № 1023).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 231 «Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій» затверджений перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – Перелік).
Перелік містить інформацію щодо груп технічно складних побутових товарів та конкретні коди згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД) таких товарів і є вичерпним.
Отже, визначати наявність чи відсутність технічно складних побутових товарів в асортименті товарів, що реалізуються суб’єктом господарювання, потрібно за допомогою та відповідно до Переліку.
При цьому відповідно до роз’яснень Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, у разі відсутності у суб’єкта господарювання кодів згідно з УКТ ЗЕД товарів, що реалізуються, основною підставою для такого визначення є відповідність цих товарів найменуванню, яке зазначається в Переліку.
Враховуючи викладене, та у зв’язку з тим, що у зверненні наведено лише назви товарів, суб’єкту господарювання необхідно керуватись роз’ясненням Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України та визначати належність товарів до технічно складних побутових згідно з найменуванням, яке зазначається в Переліку.
Крім того, у разі якщо суб’єкт господарювання здійснює реалізацію товарів, зазначених у абзаці другому п. 12 ст. 3 Закону № 265, зокрема здійснює продаж технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, то на нього поширюються вимоги Порядку № 496 щодо ведення обліку товарних запасів на загальних підставах стосовно всіх видів та категорій товарів за місцем їх реалізації.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
_______________________________________________________________________________________________
Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2025 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |