Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.09.2025 р. № 5123/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань, пов’язаних з організацією електронного документообігу для цілей оподаткування, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як зазначено у запиті, Банк у ході господарської діяльності укладає договори добровільного страхування наземного транспорту, майна та страхування від нещасних випадків, в яких виступає в якості страхувальника.

Банк зазначає, що під час сплати страхового платежу (внеску) послуга страхування ще не надана, а сам платіж відображається у бухгалтерському обліку як витрати майбутніх періодів із подальшим списанням на витрати звітних періодів.

При цьому, окремих актів приймання-передачі страхових послуг у сфері страхування законодавство не вимагає. Тож, первинним документом у взаємовідносинах двох сторін (страховик та страхувальник) є договір страхування (страховий поліс).

Зважаючи на вище наведене, Банк звернувся з проханням надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи вірно Банк розуміє, що належним чином оформлений договір страхування (страховий поліс) є первинним документом для цілей оподаткування податком на прибуток Банку при відображенні господарських операцій щодо послуг страхування?

2.  Чи вірно Банк розуміє, що достатнім для підтвердження витрат Банку за договорами страхування буде наявність належним чином оформлених первинних документів, а саме договорів страхування та страхових полісів, без складання актів наданих послуг, які не передбачені умовами страхових договорів?

Щодо питань 1, 2.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший  п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону № 996).

Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства відповідно до             ст. 4 Закону № 996 повинні ґрунтуватися, зокрема,  на принципі нарахування, тобто доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Частиною першою ст. 9 Закону № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України встановлені Положенням про організацію бухгалтерського обліку в банках України,  затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі – Положення).

Положення розроблене відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та основних принципів міжнародних станартів фінансової звітності (п. 1 розділу І Положення).

Підпунктом 14 п. 3 розділу І Положення визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про операцію.

Відповідно до п. 14 розділу І Положення банк відображає операції в облікових регістрах у тому звітному періоді, у якому вони здійснені.

Відповідно до п. 22 розділу ІІ Положення бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться банком. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 23 розділу ІІ Положення бухгалтерський облік та фінансова звітність банку ґрунтуються на принципах, визначених у Концептуальній основі міжнародних стандартів фінансової звітності.

Операції, які здійснює банк, мають бути належним чином задокументовані (п. 41 розділу ІІІ Положення).

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п. 42 розділу ІІІ Положення).

Відповідно до п. 51 розділу ІІІ Положення первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити:

1) назву документа (форми);

2) дату складання;

3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ;

4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру;

5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення;

6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції).

Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Згідно з п. 52 розділу ІІІ Положення первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює державне регулювання на платіжному ринку, визначає засади функціонування платіжного ринку України, регулює діяльність надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, платіжних систем та технологічних операторів платіжних послуг, визначає порядок надання платіжних послуг та обмежених платіжних послуг, здійснює нагляд за діяльністю учасників платіжного ринку.

Отже, питання порядку підтвердження первинними документами в бухгалтерському обліку банків операцій за договорами страхування належить до компетенції Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).