Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.10.2025 р. № 5389/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «________» (далі – Товариство) щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств операцій із надання позики, керуючись ст. 52 та п.п. «в»  п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням Товариство є юридичною особою –  резидентом України, платником податку на прибуток на загальних підставах, не є фінансовою установою у розумінні Закону України від 14 грудня 2021 року № 1953-IX «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (зі змінами) (далі – Закон № 1953). Платник податків розглядає можливість надати іншій юридичній особі (резиденту України), яка також не є фінансовою установою, грошові кошти: за договором позики (відповідно до статей 1046–1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ)), або за договором, який може бути названий «кредитним», але по суті передбачає ті самі умови (повернення коштів із процентами). Кошти надаватимуться одноразово, за рахунок власних коштів платника податків, на умовах сплати процентів та повернення в межах строку, визначеного договором.

Як повідомляється, операцію планується здійснювати без рекламування, без залучення коштів третіх осіб, за рахунок виключно власного капіталу платника податків. При цьому ні позикодавець, ані позичальник не є фінансовими установами.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію із таких запитань:

1. Чи має право юридична особа, яка не є фінансовою установою, надавати іншій юридичній особі грошову позику під процент (на платній основі) за рахунок власних коштів в межах статей 1046 – 1048 ЦКУ?

2. Чи підпадає така операція під регулювання Закону № 1953, якщо договір позики або кредитний договір (договір фінансової позики) укладається між двома юридичними особами, які не є фінансовими установами, і є разовим (не систематичним)?

3.  Чи підпадає така операція під регулювання Закону № 1953, якщо договір позики, у тому числі на умовах сплати процентів, укладається між двома юридичними особами, які не є фінансовими установами, і є неодноразовим?

4. Чи потребує діяльність з надання процентної позики, у тому числі на умовах сплати процентів, іншій юридичній особі за рахунок власних коштів отримання статусу фінансової установи або ліцензії згідно із Законом № 1953, у випадку якщо така операція не є системною, а також у випадку, якщо татка операція є системною?

5. Чи має право юридична особа, яка не є фінансовою установою, укладати з іншою юридичною особою договір, що названий «кредитним», якщо такий договір за змістом відповідає договору позики (повернення коштів з процентами)?

6. Як трактуються для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств договори, укладені між двома юридичними особами – резидентами, один з яких названо «договором кредиту», а інший – «договором позики», якщо жодна зі сторін не є фінансовою установою, а умови договорів передбачають повернення коштів із нарахуванням процентів? Чи має назва договору значення для кваліфікації операції у податковому обліку?

7. Який податковий облік процентної позики та кредиту для позикодавця, який не є фінансовою установою? Чи включаються проценти за договором позики до складу доходу позикодавця? У який момент виникає об’єкт оподаткування податком на прибуток?

8. Яким є податковий облік для позичальника, який не є фінансовою установою: чи можуть проценти за договором позики бути включені до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств?

9. Чи може операція з надання процентної позики або кредиту між двома юридичними особами, які не є фінансовими установами, вважатися контрольованою для цілей трансфертного ціноутворення відповідно до ст. 39 Кодексу?

10. Чи допускає податкове законодавство можливість отримання доходу у вигляді процентів від суми позики (або кредиту) юридичною особою, яка не є фінансовою установою, якщо це передбачено договором?

 

Щодо запитань 1 – 8 та 10

Перш за все зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1          ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання правомірності укладення договорів та їх виконання у сфері надання фінансових послуг, не належать до компетенції ДПС.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Позикою, як визначено п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, є грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Фінансовий кредит – кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент (п.п. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

  Загальні положення щодо укладення договору позики встановлено               Главою 71 ЦКУ.

Так, відповідно до частини першої ст. 1046 Глави 71 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець, як передбачено частиною першою ст. 1048 ЦКУ, має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Закон № 1953 згідно з частиною першою ст. 2 цього Закону встановлює загальні засади функціонування ринку фінансових послуг, діяльності надавачів фінансових та/або супровідних послуг, державного регулювання та нагляду за такою діяльністю, а також захисту прав клієнтів; визначає правовий статус фінансових компаній та ломбардів, організаційно-правові засади їх створення, діяльності, реорганізації та припинення діяльності з надання фінансових послуг, а також повноваження Регулятора щодо державного регулювання та нагляду за такими установами.

При цьому Регулятором на підставі п. 47 частини першої ст. 1                   Закону № 1953 є Національний банк України або Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом.

Фінансовою установою є юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи (п. 65 частини першої ст. 1 Закону № 1953).

Отже, з питань правомірності та порядку надання позики юридичними особами – резидентами, які не є фінансовими установами, доцільно звернутися до регуляторів, якими є Національний банк України та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

При цьому Кодексом не передбачено різниць для коригування платниками податку на прибуток підприємств – резидентами  фінансового результату до оподаткування за операціями як з надання позики резидентом та отримання процентів за нею, так і за операціями з отримання платником податку – резидентом позики та сплати процентів за користування такою позикою.

Такі операції платника податку на прибуток підприємств при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування цим податком відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України                  від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

При цьому зазначаємо, що кожен конкретний випадок господарських операцій, зокрема, про який йдеться у зверненні, потребує аналізу документів та матеріалів, що є предметом контрольно-перевірочних заходів, а не податкового консультування.

 

Щодо запитання 9

Підпунктом 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено, що контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті – платників податку на особливих умовах – на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме:

а) господарські операції, що здійснюються з пов’язаними особами –  нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5                п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів – нерезидентів;

в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, або які є резидентами цих держав (територій);

г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, організаційно – правова форма яких включена до переліку організаційно – правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.21                  п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу;

ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

Отже, операція з надання процентної позики або кредиту, що здійснюватиметься між двома юридичними особами – резидентами України            не вважатиметься контрольованою у розумінні п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2               ст. 39 Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).