Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.10.2025 р. № 5437/ІПК/20-40-24-07-05

Головне управління ДПС у Харківській області (далі – ГУ ДПС) за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) на отримання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства, яке надійшло в електронній формі через електронний кабінет, та керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами) (далі – ПКУ), з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у звернені, ТОВ має працівника, якого мобілізовано до лав Збройних сил України. ТОВ має намір виплачувати мобілізованому працівнику щомісячну матеріальну допомогу із власних коштів.

Отже, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи включається щомісячна матеріальна допомога до фонду оплати праці?

2. Чи включається така матеріальна допомога до бази нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок)?

3. Чи включаються щомісячна матеріальна допомога та нарахований на неї єдиний внесок у витрати ТОВ?

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо першого та другого питань

Відповідно до частини другої статті 97 Кодексу законів про працю (зі змінами) (далі – КЗпП) та частини першої статті 15 Закону України
від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Згідно зі статтею 9¹ КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

До цього частиною третьою статті 7 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі статтею 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.

Відтак, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм статей 9¹ і 97 КЗпП та статті 15 Закону № 108, розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то питання щодо зазначених виплат має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Разом з цим слід зауважити, що на етапі запровадження таких виплат мобілізованим працівникам роботодавець має чітко визначити, яку саме виплату буде сплачувати таким працівникам, а саме:

яка належатимете до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що визначаються відповідно до Закону № 108, або до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці.

При цьому добровільні виплати, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат в розумінні частини третьої статті 2 Закону № 108 та
підпункту 2.3.1 пункту 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5 (далі – Інструкція № 5), і відповідно входять до структури заробітної плати.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома статті 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною п’ятою статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі
22 відсотки до визначеної статтею 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Враховуючи викладене, якщо юридичною особою – роботодавцем у звітному періоді виплачується дохід на користь мобілізованого працівника у вигляді інших заохочувальних та компенсаційних виплат (добровільні виплати), відповідно до умов колективного договору або наказу керівника, виданого після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що визначаються відповідно до Закону № 108, то сума таких виплат включається до фонду заробітної плати зазначеного працівника та є базою нарахування єдиного внеску.

Разом з тим, якщо роботодавець визначить, що зазначені виплати, які надаються мобілізованому працівнику відносяться до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці, то такі виплати не є базою нарахування єдиного внеску.

Зауважуємо, що викладена позиція надана з урахуванням позиції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Щодо третього питання

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, скоригований на різниці, визначені розділом ІІІ ПКУ.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується або зменшується на різниці, що виникають відповідно до положень ПКУ. При цьому витрати визнаються на підставі бухгалтерського обліку.

Таким чином, щомісячна матеріальна допомога, що надається підприємством мобілізованому працівнику, на підставі наказу роботодавця, колективного договору або іншого внутрішнього нормативного документа, належить до фонду оплати праці та відображається у бухгалтерському обліку у складі витрат на оплату праці. Відповідно, такі витрати враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток у загальному порядку.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

______________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.