Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.10.2025 р. № 5481/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення «….» щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, «…..» (далі – Товариство) має мобілізованих працівників. Керівництвом Товариства прийнято рішення підтримувати матеріально мобілізованих працівників шляхом виплати адресної (добровільної) матеріальної допомоги.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Підтвердити, що адресна (добровільна) матеріальна допомога мобілізованим працівникам, за наведених обставин, не є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), незалежно від періодичності здійснення, за умови відсутності зв’язку з трудовою функцією та не включення до фонду оплати праці ?

2. Підтвердити, що такі виплати відображаються у додатку 4 ДФ з ознакою доходу «127» (інший оподатковуваний дохід) та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб 18 відс. і військовим збором 5 відсотків?

3. Уточнити, чи є достатнім для відмежування від бази єдиного внеску сукупність маркерів, визначених у цьому зверненні і проєкті наказу (відсутність трудової функції/цивільно-правового характеру, поза фондом оплати праці, не оплата невідпрацьованого часу, разовість у межах місяця тощо).

Щодо першого-третього питання

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абзацом третім ст. 97 Кодексу законів про працю України
(далі – КЗпП) та частиною першою ст. 15 Закону України від 24 березня
1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Відповідно до ст. 9¹ КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

До цього частиною третьою ст. 7 Закону України від 1 липня 1993 року
№ 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Статтею 7 Закону № 3356 визначено, зокрема, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.

Відтак, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм статтей 9¹ і 97 КЗпП та
ст. 15 Закону № 108, розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то питання щодо зазначених виплат має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Разом з цим слід зауважити, що на етапі запровадження таких виплат мобілізованим працівникам роботодавець має чітко визначити, яку саме виплату буде сплачувати таким працівникам, а саме:

яка належатимете до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що визначаються відповідно до Закону № 108, або

до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці.

Відповідно до інформації, наведеної у вашому зверненні, адресна (добровільна) матеріальна допомога:

не включається до фонду оплати праці;

не передбачена трудовим та колективним договором;

не є оплатою за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і не належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб  є фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені у п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи є об'єктом оподаткування військовим збором, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹
підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору здійснюється у порядку, визначеному                    ст. 168 Кодексу і п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого визначено п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Крім того, відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового місяця, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Наказом Міністерства України від 13.01.2015 № 4 із змінами затверджено форма Розрахунку та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового Розрахунку (далі – Порядок).

Згідно з п. 4 розділу IV Порядку в додатку 4ДФ до Розрахунку у графі 6 «Ознака доходу» зазначається ознака доходу, наведена у розділі 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» додатку 2 до Порядку, яка визначається відповідно до нарахованого доходу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Разом з цим перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома ст. 7 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, якщо Товариством визначається, що адресна (добровільна) матеріальна виплата на користь мобілізованих працівників відносяться до виплат, які не належать до фонду оплати праці, а також не є оплатою за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і не належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, то такі виплати включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу таких працівників як інший дохід та оподатковуються податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором на ставкою
5 відс. і відображаються у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «127». При цьому зазначені виплати не є базою нарахування єдиного внеску.

Зауважуємо, що викладена позиція надана з урахуванням позиції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.