Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.10.2025 р. № 5533/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо  відображення в обліку операцій з отримання позики від нерезидента Чеської республіки та, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.3 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариством було укладено у 2020 році договір позики для ведення господарської діяльності з нерезидентом Чеської Республіки (материнської компанії), строк повернення якої 2025 рік. Договір передбачає нарахування відсотків за користування позикою.

Нерезидент входить до переліку засновників Товариства.

Сторони дійшли згоди закрити зазначену позику шляхом внесення заборгованості до складу додаткового капіталу без збільшення статутного, таким чином тіло кредиту капіталізувати в додатковий капітал.

У зв’язку із зазначеним Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1.  Чи може Товариство вважати позику такою, що поповнює додатковий капітал без зміни статутного капіталу та, відповідно, не вважається його доходом?

2. Чи не буде вважатися не повернення позики нерезиденту як порушення Товариством граничного строку розрахунків, встановлених статтею 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі – Закон № 2473)?

3. Чи правильно Товариство розуміє, що для документального оформлення таких операцій  достатньо підготувати такі документи:

протокол загальних зборів для внесення додаткового капіталу у капітал (без змін статутного) за рахунок отриманої позики;

акт зарахування зустрічних вимог?

Щодо питань 1, 3.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників визначає Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275).

Частиною першою ст. 12 Закону № 2275 встановлено, що розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.

Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частина друга ст. 12 Закону № 2275).

Законом України від 31.07.2025 № 4564-ІХ, який набрав чинності 27.08.2025,  доповнено ст. 12 Закону № 2275 частинами четвертою та п’ятою.

Частиною четвертою ст. 12 Закону № 2275 визначено, що окремо від статутного капіталу товариства статутом товариства може передбачатися створення додаткового капіталу товариства за рахунок вкладів (внесків) його учасників. Вклади (внески) до додаткового капіталу товариства вносяться учасниками товариства без зміни номінальної вартості або зміни розміру статутного капіталу товариства.

У рішенні загальних зборів учасників товариства про залучення вкладу (внеску) учасника товариства до додаткового капіталу товариства визначається розмір такого вкладу (внеску). Вкладом (внеском) учасника товариства до додаткового капіталу товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини п’ятої ст. 12 Закону № 2275 правовий режим майна, внесеного до додаткового капіталу товариства, порядок розпоряджання ним, зміст прав та обов’язків учасників товариства, а також порядок взаємовідносин між ними або між учасниками товариства та товариством можуть визначатися статутом товариства та/або корпоративним договором.

Вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом (ст. 13 Закону № 2275).

Так забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої ст. 115 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Також, згідно із частиною першою ст. 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування по операціях із внесення заборгованості за отриманою позикою до додаткового капіталу товариства. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, питання порядку відображення у бухгалтерському обліку операцій із внесення заборгованості за отриманою позикою до додаткового капіталу та підтвердження таких операцій первинними документами товариства належить до компетенції Міністерства фінансів України.

При цьому зазначаємо, що операції з нарахування процентів за борговими зобов’язаннями перед нерезидентами підлягають оподаткуванню відповідно до положень п.п. 140.1 - 140.3 ст. 140 Кодексу, якими передбачено різниці для коригування фінансового результату до оподаткування.

Крім того, операції з нарахування процентів за надану позику нерезидентом можуть підпадати під визначення контрольованих відповідно до п.п. «а» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, та виникати різниці згідно з п.п. 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Згідно з п.п. 141.4.1 ст. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Підпунктом «а» п.п. 141.4.1 ст. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що до доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, зокрема, відносяться проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Щодо питання 2.

Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства, до його компетенції у сфері валютного регулювання та нагляду належить, зокрема, видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій (ст. 44 Закону України від 20 травня
1999 року № 679 «Про Національний банк України» (далі – Закон № 679)).

Також Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб (ст. 56 Закону № 679).

У розумінні Закону № 2473 валютне регулювання – діяльність Національного банку України та в установлених у цьому Законі випадках Кабінету Міністрів України, спрямована на регламентацію здійснення валютних операцій суб’єктами валютних операцій і уповноваженими установами (п.п. 2 частини першої ст. 1 Закон № 2473).

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів:

з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України;

з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків із дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати) (частини друга та третя ст. 13 Закону № 2473).

Відповідно до статей 6, 7, 15, 25, 44, 56 Закону № 679, статей 12, 13 Закону № 2473 Правління Національного банку України постановою від 01.01.2019 № 7 затвердило Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотримання резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (далі – Інструкція № 7).

У пункті 5 розділу ІІ Інструкції № 7 визначено, що банк згідно з вимогами цієї Інструкції здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів резидента, які передбачають розрахунки в грошовій формі (включаючи розрахунки резидента з нерезидентом на території України), що здійснюються через цей банк.

Відповідно до підпункту 2 пункту 7 розділу ІІ Інструкції № 7 банк розпочинає відлік установлених Національним банком України граничних строків розрахунків із дати здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного
акредитива – здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) – за операціями з імпорту товарів.

Датою здійснення платежу на користь нерезидента – постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента –постачальника товару, якщо оплата зобов’язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.

Враховуючи викладене вище, повідомляємо, що висновки про наявність факту порушення граничних строків розрахунків за операцією зі здійснення оплати на рахунок нерезидента, а також рішення про нарахування пені, відповідно до частини п’ятої ст. 13 Закону № 2473, за порушення граничних строків розрахунків можливо зробити лише за результатами проведеної документальної перевірки Товариства та детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та сум заборгованості на підставі всіх первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку, оформленням яких вони супроводжувались, та результатів судового розгляду.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).