Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.10.2025 р. № 5631/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо деяких питань оподаткування філій та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, підприємство є платником податку на загальних підставах. Підприємство планує зареєструвати на території Республіки Польща відокремлений підрозділ – філію. Головне підприємство фінансуватиме свою філію, переказуючи грошові кошти на її поточний рахунок.

Передбачається, що філія буде здійснювати комерційну діяльність з надання інжинірингових консультаційних послуг за допомогою інженерного персоналу, працевлаштованого в іноземній філії. Прибуток, отриманий безпосередньо від діяльності іноземної філії, буде оподатковуватись в Польщі.

У заявника виникли питання:

1. Як і за якою формою головному управлінню обліковувати прибуток, отриманий своєю іноземною філією?

2. Яким чином і за якою формою головне підприємство, що має іноземну філію, зобов’язане звітувати та сплачувати податок на прибуток:

звітувати і сплачувати тільки за себе і свою діяльність або

звітувати і сплачувати також і за діяльність своєї іноземної філії, враховуючи те, що між Україною та Польщею діє Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень від 12.01.1993.

3. Які документи необхідно отримати головному підприємству та його іноземній філії для уникнення подвійного оподаткування?

4. Чи зобов’язана іноземна філія надавати головному підприємству звіт про цільове використання отриманого фінансування? Якщо так, то в якій формі?

5. Чи зобов’язана іноземна філія документально підтверджувати головному підприємству використання коштів, отриманих на фінансування своєї діяльності? Якщо так, то які саме документи можуть вважатися належними первинними документами для цілей бухгалтерського та податкового обліку?

6. Чи зобов’язане головне підприємство вести облік доходів та витрат своєї іноземної філії за тими ж показниками, що й у іноземній філії? Якщо так, то в якій формі?

7. На підставі яких документів головне підприємство має проводити у своєму бухгалтерському та податковому обліку доходи та витрати своєї іноземної філії? Наприклад, як головному підприємству відображати витрати на заробітну плату найманого персоналу іноземної філії та які первинні документи потрібні головному підприємству для визнання витрат на заробітну плату?

Щодо питання 1 - 2

Відповідно до ст. 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Резиденти – це, зокрема, юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами (п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Пунктом 63.3 ст. 63 Кодексу визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Податковим номером, зокрема, є ідентифікаційний код юридичної особи (резидента), відокремленого підрозділу юридичної особи (резидента і нерезидента) в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі – ЄДРПОУ) (п. 63.6 ст. 63 Кодексу).

Відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118, суб’єктами ЄДРПОУ є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства.

Інформація про закордонні відокремлені підрозділи українських юридичних осіб вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань без присвоєння ідентифікаційних кодів ЄДРПОУ.

Підпунктом 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що поняття «відокремлені підрозділи», з метою оподаткування, вживається у значенні, визначеному Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Кодексу податковим обов’язком визнається обов’язок платника обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Кодексом.

Виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Кодексу).

Пунктом 46.2 ст. 46 Кодексу встановлено, що платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996).

Абзацом шостим частини п’ятої ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого п. 46.2 ст. 46 Кодексу, є додатком, зокрема, до податкової декларації з податку на прибуток підприємств та її невід'ємною частиною.

Формою податкової декларації з податку на прибуток підприємств затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 20.02.2023 № 101) (зі змінами та доповненнями) (далі – Декларація), передбачено подання форм фінансової звітності як додатка ФЗ до Декларації.

Пунктом 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до п.п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств - резидентами є, зокрема, суб’єкти господарювання - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Отже, юридична особа, яка має у складі відокремлені структурні підрозділи, в тому числі іноземні філії, визначає податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у податковій звітності в цілому по платнику податку – юридичній особі з урахуванням показників діяльності структурних підрозділів, визначених у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Щодо питання 3

Відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, зокрема доходи від продажу рухомого та нерухомого майна.

Дохід, отриманий з джерел за межами України, - це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам (п.п. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.9 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми податку на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб’єктами господарювання за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, розрахована за правилами, встановленими розділом ІІІ Кодексу.

Розмір зарахованих сум податку з іноземних джерел протягом податкового (звітного) періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні таким платником податку протягом такого періоду.

При цьому, зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку здійснюються за умови подання письмового підтвердження контролюючого органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності чинного міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування доходів.

В Декларації сума податку на прибуток, отримана з іноземних джерел, що сплачена суб'єктами господарювання за кордоном, яка зараховується під час сплати ними податку в Україні в розмірі, який не перевищує суми податку, що підлягає сплаті таким платником протягом такого звітного (податкового) періоду, відображається у рядку 16.1 додатка ЗП до Декларації.

Таким чином, сума податку з прибутку, отриманого з іноземних джерел та сплаченого протягом року за кордоном платником, не може перевищувати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті в Україні за такий звітний рік.

При цьому сума перевищення податку, сплаченого за кордоном, над сумою податкового зобов'язання за такий звітний період не враховується у зменшення податкових зобов'язань з цього податку у наступних звітних періодах.

Таке зарахування здійснюється за умови, що платником податку при визначенні об'єкта оподаткування дотримано вимоги ст. 13 Кодексу щодо порядку врахування доходів і витрат при визначенні об'єкта оподаткування.

Пунктом 13.5 ст. 13 Кодексу встановлено, що для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Платник повинен надати контролюючому органу легалізовану в установленому порядку Довідку, яка супроводжується нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

Отже, платник податку у звітному податковому періоді має право на зменшення нарахованої суми податку на прибуток тільки у разі, якщо довідка, що надається ним до контролюючого органу, підтверджує сплату податку за межами України у такому звітному періоді.

Щодо питань 4 – 6

Відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Питання щодо необхідності надання головному підприємству звіту про цільове використання філією отриманого фінансування, щодо необхідності документального підтвердження головному підприємству використання філією коштів, отриманих на фінансування своєї діяльності, а також щодо ведення обліку доходів та витрат своєї іноземної філії за тими ж показниками, що й у іноземній філії, не входять до компетенції ДПС.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику зокрема у сфері бухгалтерського обліку та забезпечує формування і реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Отже питання ведення бухгалтерського обліку належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо питання 7

Вимоги щодо документального підтвердження даних, визначених у податковій звітності встановлено ст. 44 Кодексу.

Так, як вже було зазначено вище, для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

При цьому доходи та витрати платника податку на прибуток підприємств відображаються при формуванні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток згідно з правилами бухгалтерського обліку на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону № 996 первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Частиною другою ст. 9 Закону № 996 встановлено, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Пунктом 1.4 глави 1 Положення № 88 встановлено, що усі первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, бухгалтерська та інша звітність повинні складатись українською мовою.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).