Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.10.2025 р. № 5625/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «________» (далі – Товариство)              щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств операцій із надання позики, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням Товариством, що є юридичною особою –  резидентом України, розглядається питання отримання процентної позики від іншого резидента України – платника податку на прибуток підприємств, що не є фінансовою установою.

  Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію із таких запитань:

1. Чи враховуються у складі доходів при визначенні фінансового результату до оподаткування суми позик, що надані резидентами, які не є фінансовими установами, відповідно до правил, визначених у бухгалтерському обліку?

2. Чи враховуються у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування суми нарахованих процентів за позиками, що надані резидентами, які не є фінансовими установами, відповідно до правил, визначених у бухгалтерському обліку?

3. Чи передбачені різниці для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями зі сплати процентів за позиками, що надані резидентами, які не є фінансовими установами?

 

Щодо запитань 1 – 3

Перш за все зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1          ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання правомірності укладення договорів та їх виконання у сфері надання фінансових послуг, не належать до компетенції ДПС.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Позикою, як визначено п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, є грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

  Загальні положення щодо укладення договору позики встановлено               Главою 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Так, відповідно до частини першої ст. 1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець, як передбачено частиною першою ст. 1048 ЦКУ, має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною першою ст. 2 Закону України від 14 грудня 2021 року  № 1953-IX «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (зі змінами) (далі – Закон № 1953) цей Закон: 1) встановлює загальні засади функціонування ринку фінансових послуг, діяльності надавачів фінансових та/або супровідних послуг, державного регулювання та нагляду за такою діяльністю, а також захисту прав клієнтів; 2) визначає правовий статус фінансових компаній та ломбардів, організаційно-правові засади їх створення, діяльності, реорганізації та припинення діяльності з надання фінансових послуг, а також повноваження Регулятора щодо державного регулювання та нагляду за такими установами.

При цьому Регулятором на підставі п. 47 частини першої ст. 1                   Закону № 1953 є Національний банк України або Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом.

Фінансовою установою є юридична особа, метою створення якої є здійснення діяльності з надання фінансових послуг, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором. Не є фінансовими установами надавачі супровідних послуг, які одночасно не надають також фінансові послуги, а також інші особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг без набуття статусу фінансової установи (п. 65 частини першої ст. 1               Закону № 1953).

Отже, з питань правомірності та порядку надання позики юридичними особами – резидентами, які не є фінансовими установами, доцільно звернутися до регуляторів, якими є Національний банк України та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

При цьому Кодексом не передбачено різниць для коригування платником податку на прибуток підприємств – резидентом  фінансового результату до оподаткування за операціями з отримання таким платником податку позики від іншого резидента та сплати процентів за користування такою позикою.

Такі операції платника податку на прибуток підприємств при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування цим податком відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6                     Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

При цьому зазначаємо, що кожен конкретний випадок господарських операцій, зокрема, про який йдеться у зверненні, потребує аналізу документів та матеріалів, що є предметом контрольно-перевірочних заходів, а не податкового консультування.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).