Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.10.2025 р. № 5723/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення фізичної особи – підприємця (   ), щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У зверненні платник податків зазначив, що є фізичною особою – підприємцем платником єдиного податку третьої гpyпи за ставкою 5 відсотків.

Основний вид діяльності за КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Для належної організації своєї діяльності у сфері громадського харчування платник податків бажає отримувати агентські послуги від юридичної особи — свого контрагента (далі — Товариство), яке є платником податку на прибуток на загальних підставах. Зокрема, платник податків зацікавлений в отримані від Товариства агентських послуг, які полягають у наданні Товариством сприяння платнику податків в укладенні договорів між його клієнтами щoдo придбання товарів. Таке сприяння надаватиметься Товариством за допомогою платформи - додатку в мережі Інгернет, що дає можливість клієнтам замовити та оплатили товари.

У межах такого сприяння, Товариство також, як агент платника податків, від імені та за дорученням здійснює організацію приймання платежів від клієнтів. Правовою підставою для надання Товариством вказаних послуг є агенгський договір.

Договором передбачено порядок розрахунків між платником податків та Товариством, відповідно до якого:

Товариство, як aгeнт, отримує від покупців - клієнтів грошові кошти в рахунках оплати товарів;

Товариство утримує агентську винагороду за надані ним агентські послуги з коштів, отриманих Товариством від імені та в інтересах платника податків, від клієнтів останього.

Платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. Просить підтвердити, що платіж (агентська винагорода), яку утримує юридична особа (платник податку на прибуток на загальних підставах), за агентські послуги, надані фізичній особі – підприємцю (платнику єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.), з коштів, отриманих юридичною особою як агентом від клієнтів вказаної фізичної особи – підприємця, не є негрошовою формою розрахунків (в розумінні п. 291.6 ст. 291 Кодексу)?

2. На яку дату має визнаватися для цілей ст. 292 Кодексу дохід фізичній
особи – підприємця (платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.):

на дату отримання оплати товарів фізичної особи – підприємця (платник єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.) на рахунок юридичної особи – агента (платник податку на прибуток на загальних підставах, який діє від імені та в інтересах фізичної особи – підприємця);

складання фіскального чеку та відповідного z-звіту;

на дату фактичного перерахування коштів агентом на рахунок фізичної
особи – підприємця (платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.)?

3. В якому розмірі має визнаватись для цілей ст. 292 Кодексу дохід фізичної особи – підприємця (платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.):

повна сума вартості товарів відповідно до фіскального чеку та z-звіту фізичної особи – підприємця (платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.);

сума вартості товарів зменшена на суму агентської винагороди, що фактично надходить на рахунок фізичної особи – підприємця (платник єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відс.)?

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особисті немайнові та майнові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦКУ).

Відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства (частина перша ст. 627 ЦКУ).

Статтею 626 ЦКУ визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому відповідно до частини першої ст. 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Водночас, нормами п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Водночас п. 292.4 ст. 292 Кодексу визначено, що у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6
ст. 292 Кодексу).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (п. 291.6 ст. 291 Кодексу).

Щодо першого питання

За договором доручення клієнт за придбаний товар розраховується безпосередньо з фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку (довірителем), який зобов’язаний після отримання коштів перерахувати винагороду за проданий товар юридичній особі (повіреному) у грошовій формі.

Разом з тим самостійне утримання повіреним належної йому винагороди з отриманих від покупців коштів не підпадає під поняття негрошової форми розрахунків або бартерної (товарообмінної операції).

Водночас, якщо на підставі зазначеного договору відбувається погашення заборгованості між повіреним та довірителем шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі складеного документу (акту, заяви тощо), то такі розрахунки відносяться до негрошових, що позбавляє права фізичну особу – підприємця застосовувати спрощену систему оподаткування.

Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 ст. 291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом,
з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (п.п. 4 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу).

Щодо другого питання

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Платіжна послуга – діяльність надавача платіжних послуг з виконанням та/або супроводження платіжних операцій (п. 58 частини першої ст. 1 Закону  № 1591).

Еквайринг платіжних інструментів (далі – еквайринг) – це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Платіжний інструмент – персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погодженні користувачем та надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (п. 63             частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (п. 3               частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Згідно з п. 13 частини першої ст. 1 Закону № 1591 електронний платіжний засіб(далі – ЕПЗ) – це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону № 1591 платіжна картка – це ЕПЗ у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі – Положення № 164).

Згідно з п.п. 24 п. 3 розділу І Положення № 164 платіжна операція – це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Обов’язок застосування РРО та ПРРО виникає за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначені законодавством, у тому числі, нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням ЕПЗ, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (ст. 3 Закону № 265).

Отже, Законом № 265 ототожнюються правила застосування РРО/ПРРО
як для готівкових так і безготівкових розрахунків, здійснених за допомогою ЕПЗ (зокрема, через POS-терміналів), що проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Тобто операції, здійснені з використанням POS-терміналу у безготівковій формі, потребують застосування РРО або ПPPO у встановленому Законом
№ 265 порядку.

Стаття 2 Закону № 265 визначає терміни, які вживаються в наступному значенні:

розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом
№ 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.

Тобто, виходячи зі змісту визначень, у разі використання РРО/ПРРО підтвердженням факту продажу товарів та отримання коштів є розрахунковий документ, зокрема, касовий чек.

Враховуючи викладене, у разі здійснення розрахунків суб’єктами господарювання – фізичними особами – підприємцями за допомогою
POS-терміналів з видачею фіскального (касового) чека, датою отримання доходу з метою його оподаткування є дата, зазначена в фіскальному (касовому) чекові.

Зауважуємо, що позиція щодо дати визначення доходу фізичною особою – підприємцем при здійсненні розрахунків за допомогою платіжного терміналу погоджена Міністерством фінансів України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики з адміністрування податків.

Щодо третього питання

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу.

Згідно з п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Разом з тим для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020
№ 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України
від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом Укр