Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.10.2025 р. № 5794/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення  щодо відображення у бухгалтерському та податковому обліку операцій з продажу товарів через інтернет-майданчик електронної комерції та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як вбачається із звернення, Товариство здійснює продаж товарів через інтернет-майданчик електронної комерції. Для приймання платежів банківськими картами Товариство отримує послуги еквайрингу. Кошти від покупців зараховуються на рахунок надавача платіжних послуг (еквайра) і надалі перераховуються на банківський рахунок Товариства. Винагорода еквайра утримується/нараховується згідно з тарифами.

За підсумками звітного періоду надавач платіжних послуг формує звіт/стейтмент та/або акт наданих послуг з розшифровкою комісій.

У зв’язку із зазначеним, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право Товариство визнавати витрати на послуги еквайрингу за принципом нарахування у складі витрат того звітного періоду, в якому послугу еквайрингу фактично надано (обробка/кліринг транзакцій), на підставі звіту та/або акта наданих послуг еквайра, незалежно від дати фактичного перерахування коштів на банківський рахунок Товариства?

2. Які первинні документи є достатніми для підтвердження таких витрат у відповідному звітному періоді (звіт еквайра з розшифровкою комісій, акт наданих послуг, реєстри транзакцій/виписки тощо)?

3. Чи впливає на період визнання витрат на еквайринг відмінність між датою авторизації/клірингу операцій та датою зарахування коштів на рахунок Товариства?

4.  Чи виникають податкові різниці за розділом ІІІ Кодексу щодо витрат на еквайринг, визнаних за принципом нарахування і підтверджених належними первинними документами, якщо інше спеціально не встановлено Кодексом?

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексу та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Згідно з п. 10 частини першої ст. 1 Закону України від 30 червня
2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (зі змінами) (далі – Закон № 1591) еквайринг платіжних послуг – платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.

Відповідно до п. 11 частини першої ст. 1 Закону № 1591 еквайрингова установа (еквайр) – надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, інформації, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

При цьому, згідно з абзацом першим п. 44.2 ст. 44 Кодексу для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 996).

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (абзац 11 частини першої ст. 1 Закону  № 996).

Частиною пʼятою ст. 9 Закону № 996 встановлено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (частина перша ст. 9 Закону № 996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (частина друга ст. 9 Закону № 996).

Відповідно до п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 (зі змінами), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електрону комерцію» (зі змінами) (далі - Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до абзацу 2 частини першої ст. 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Разом з тим, продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (частина третя ст. 13 Закону № 675).

Відповідно до п.п. 9 п. 3 розділу І Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164 (далі – Постанова № 164),  еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.

Еквайринг платіжних інструментів регулюється розділом ІІІ Постанови № 164.

Загальні правила документообігу за операціями з використання платіжних інструментів визначені розділом VIII Постанови № 164. Зокрема, п. 154 розділу VIII Постанови № 164 визначено, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів повинні містити обов'язкові реквізити, визначені Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів та нормативно-правовими актами Національного банку України з питань організації касової роботи.

 Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Тож при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств враховується визначений за правилами бухгалтерського обліку фінансовий результат від господарських операцій, здійснених платником податку на прибуток.

Кодексом не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з отримання послуг еквайрингу між резидентами.

У разі якщо операції з придбання послуг у нерезидентів  підпадають під визначення контрольованих, платник податку самостійно коригує
ціни в таких операціях згідно з вимогами п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 Кодексу та визначає різницю відповідно до положень п.п. 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 Кодексу. Крім того, у разі, коли операції з нерезидентами не є контрольованими, застосовуються вимоги п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Визначення дати визнання витрат за операціями отримання послуг еквайрингу здійснюється згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996). 

Отже, питання щодо порядку підтвердження операцій первинними документами, а також віднесення сум сплачених коштів за отримані послуги еквайрингу до складу витрат на підставі таких первинних документів, належать до компетенції  Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).