Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 03.11.2025 р. № 5873/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення    щодо податкових наслідків в описаній у зверненні ситуації та, керуючись  статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство планує набути у власність електрозарядні станції для заряджання електричних транспортних засобів і здійснювати діяльність з надання послуг із заряджання електричних транспортних засобів через такі станції.

Водночас, для надання таких послуг кінцевим споживачам Товариство має намір укласти договір агентування, відповідно до умов якого агент укладає договори з кінцевими споживачами від імені та за рахунок принципала (Товариства – власника електрозарядної станції). Оплата від кінцевих споживачів надходить на рахунок агента. Агент перераховує принципалу суму отриманих коштів за мінусом агентської винагороди, яка для нього є доходом. Право власності на електричну енергію не переходить до агента, а послуга із заряджання електричних транспортних засобів фактично надається принципалом. Кінцеві споживачі здійснюють оплату за такі послуги через електронні платіжні засоби (термінали, мобільні додатки тощо).

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1) який в описаній ситуації суб’єкт вважається фактичним постачальником послуг із заряджання електричних транспортних засобів у розумінні норм ПКУ: принципал чи агент;

2) що буде об’єктом оподаткування ПДВ в описаній у зверненні ситуації. Чи необхідно принципалу складати податкову накладну на кінцевого споживача, якщо оплату отримує агент;

3) яка дата вважатиметься датою отримання доходу в описаній у зверненні ситуації;

4) який в описаній ситуації суб’єкт зобов’язаний при наданні кінцевим споживачам послуг із заряджання електричних транспортних засобів застосовувати РРО/ПРОО: принципал чи агент;

5) який КВЕД повинен бути у переліку принципала для здійснення діяльності з надання послуг із заряджання електричних транспортних засобів через електрозарядні станції? Чи передбачена відповідальність за невірний КВЕД, чи його відсутність;

6) в якому порядку необхідно складати податкову накладну на кінцевого споживача в описаній у зверненні ситуації?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу I ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу I ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Відповідно до статті 3 ЦКУ загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 91 ЦКУ юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії визначено Законом України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» із змінами і доповненнями (далі –                   Закон № 2019).

Відповідно до частини п’ятої статті 58 Закону № 2019 діяльність з надання послуг із заряджання систем акумулювання електричної енергії (акумуляторних батарей) електромобілів за допомогою електрозарядних станцій є споживанням електричної енергії та не є постачанням електричної енергії в розумінні               Закону № 2019.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996)  (зі змінами).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону № 996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Правові засади застосування РРО / ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені у Законі України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)
та інших нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання.

Пунктом 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та               підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Відповідно до підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та їх коригування, а також складання податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) визначено статтями 187, 192, 198 та 201 розділу V, а також в окремих випадках пунктом 44 підрозділу 2 розділу XX ПКУ. Порядок заповнення податкової накладної, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267, зі змінами (далі – Порядок № 1307).

Згідно з пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Так, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов’язкові реквізити, зокрема повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, − продавця та покупця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 розділу V ПКУ платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям – платникам податку – можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям – особам, не зареєстрованим платниками податку, – можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі:

здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу/реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, або через банк, небанківського надавача платіжних послуг чи платіжний пристрій (безпосередньо на рахунок постачальника);

виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44                  розділу ІІ ПКУ).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ і вказаних вище нормативно-правових актів, опису питань і фактичних обставин, наявних у зверненні, ДПС інформує.

Щодо питання 1

З огляду на описану у зверненні ситуацію фактичним постачальником послуг із заряджання електричних транспортних засобів у розумінні норм ПКУ буде Товариство.

Щодо питання 2

За загальновстановленими правилами об’єкт оподаткування ПДВ визначається відповідно до статті 185 розділу V ПКУ.

Так, з огляду на описану у зверненні ситуацію матимуть місце дві операції, які будуть об’єктом оподаткування ПДВ, а саме:

операція Товариства з постачання кінцевому споживачу послуг із заряджання електричних транспортних засобів. За такою операцією Товариство зобов’язане буде скласти податкову накладну на кінцевого споживача та зареєструвати її в ЄРПН у встановлені ПКУ терміни;

операція агента (платника ПДВ) з постачання Товариству агентських послуг. За такою операцією агент (платник ПДВ) зобов’язаний буде скласти податкову накладну на Товариство та зареєструвати її в ЄРПН у встановлені ПКУ терміни.

Щодо питання 3

Нормами ПКУ не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування по операціях з надання послуг із залученням             агентів – резидентів України.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формування фінансового результату до оподаткування та відповідно, об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Отже, з питання формування доходів та витрат у бухгалтерському обліку по операціях з надання послуг із залученням агентів – резидентів України доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо питання 4

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання
(далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено у розділі ІІ Закону № 265.

Розділом ІІ Закону № 265 передбачено, що застосовувати РРО / ПРРО зобов’язані саме СГ, які здійснюють розрахунки або приймають оплату від споживачів за товари (роботи, послуги).

При цьому, будь-які цивільно-правові угоди не змінюють кола обов’язків СГ щодо застосування РРО / ПРРО при проведенні розрахунків або прийманні оплати.

Враховуючи викладене ДПС повідомляє, що саме Товариство повинне застосовувати РРО / ПРРО у встановлених Законом № 265 випадках.

Щодо питання 5

Питання щодо визначення КВЕД, який повинен бути у Товариства для здійснення діяльності з надання послуг із заряджання електричних транспортних засобів через електрозарядні станції, та відповідальності за невірний КВЕД, чи його відсутність не належить до компетенції ДПС.

Водночас, з огляду на норми статті 3 і 91 ЦКУ суб’єкт господарювання має право здійснювати будь-яку діяльність, що не заборонена законом і для здійснення якої не потрібно отримувати ліцензію.

Щодо питання 6

За загальновстановленими правилами податкова накладна повинна складатися і реєструватися в ЄРПН з урахуванням вимог статті 201 розділу V ПКУ та Порядку № 1307 безпосередньо особою (платником ПДВ), яка здійснює постачання таких товарів/послуг, на особу, якій здійснюється постачання товарів/послуг, та лише за умови, що така господарська операція мала місце або було здійснено перерахування авансу в рахунок оплати вартості товарів/послуг, постачання яких буде здійснено у майбутніх звітних (податкових) періодах.

Водночас, за умови дотримання вимог, визначених пунктом 201.4 статті 201 розділу V ПКУ, платником ПДВ (постачальником) може бути складена податкова накладна за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на такі операції) або зведена податкова накладна з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг (якщо операції з постачання товарів/послуг мають безперервний або ритмічний характер).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).