Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.11.2025 р. № 5912/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Приватного акціонерного товариства «_________» (далі – Товариство) щодо застосування ставки для оподаткування доходів за договорами добровільного медичного страхування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі– Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням, Товариство провадить страхову діяльність.

Як зазначено у зверненні, в затвердженому в Товаристві шаблоні договору добровільного медичного страхування, зазначено певний перелік страхових випадків: невідкладна медична допомога, невідкладна стаціонарна допомога, планова стаціонарна допомога,  амбулаторно - поліклінічна допомога, медикаментозне забезпечення, стоматологія, інші страхові випадки, захворювання, що (зазвичай) є виключенням. 

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступного питання:

• Які із перерахованих в зверненні страхових випадків підпадають під дію норм  п.п. 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу?

 

Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов’язаного з об’єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Закон України від 18 листопада 2021 року № 1909-ІХ «Про страхування» (зі змінами) (далі – Закон № 1909-ІХ) регулює відносини у сфері страхування, визначає загальні правові засади здійснення діяльності із страхування, надання посередницьких послуг і спрямований на посилення захисту прав та законних інтересів клієнтів, у тому числі споживачів, шляхом встановлення вимог до системи управління, платоспроможності страховиків, філій страховиків – нерезидентів на території України та розкриття ними інформації, встановляє вимоги до порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування та перестрахування, врегульовує питання інформаційного забезпечення договорів страхування та перестрахування і дій, що передують їх укладанню, а також державне регулювання та нагляд у сфері страхування.

Законом № 1909-ІХ передбачено, зокрема, що страхувальник – це особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону № 1909-ІХ).

Застрахована особа – фізична особа, визначена страхувальником у договорі страхування, життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення якої є об'єктом страхування за договором страхування (п. 15 частини першої ст. 1 Закону №  1909-ІХ).

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата у грошовій формі за страхування, яку страхувальник зобов'язаний сплатити страховику згідно з договором страхування  (п. 53 частини першої ст. 1 Закону №  1909-ІХ).

Страховик – фінансова установа або філія страховика-нерезидента, які мають право здійснювати діяльність із страхування на території України (п. 66 частини першої ст. 1 Закону №  1909-ІХ).

Страхувальник – особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону №  1909-ІХ).

Згідно з частиною першою ст. 89 Закону № 1909-ІХ страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України.

У договорі страхування обов’язково зазначаються з урахуванням особливостей, визначених частиною третьою ст. 89 Закону № 1909-ІХ, зокрема, строк дії договору страхування, порядок вступу його в дію, період (періоди) страхування, територія дії договору страхування (частина друга ст. 89 Закону       № 1909-ІХ).

Страхова виплата (страхове відшкодування) – грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 частини першої ст. 1 Закону     № 1909-ІХ).

Згідно з п.п. 141.1.1 п. 141.1 ст. 141 Кодексу страховики сплачують податок на прибуток за ставкою, визначеною відповідно до п. 136.1 ст. 136 розділу ІІІ Кодексу, та податок на дохід за ставкою, визначеною відповідно до п.п. 136.2.1 та 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу.

Нарахований страховиком податок на дохід за ставкою, визначеною в     п.п. 136.2.1 п. 136.2 ст. 136 Кодексу, є різницею, яка зменшує фінансовий результат до оподаткування такого страховика.

Відповідно до п.п. 141.1.2. п. 141.1 ст. 141 Кодексу об’єкт оподаткування страховика, до якого застосовується ставка, визначена відповідно до п.п. 136.2.1 та 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу, розраховується як сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих за договорами страхування і співстрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу об’єкта оподаткування страховика тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування.

Страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами перестрахування до об’єкта оподаткування, до якого застосовується ставка, визначена відповідно до п.п. 136.2.1 і 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу, не включаються.

Відповідно до п.п. 136.2.1 та 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу під час провадження страхової діяльності юридичних осіб - резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 цієї статті, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах:

3 відсотки за договорами страхування від об’єкта оподаткування, що визначається у п.п. 141.1.2 п. 141.1 ст. 141 Кодексу;

0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених п.п. 14.1.52, 14.1.521 , 14.1.522 і 14.1.116 п. 14.1 ст. 14  Кодексу.

Згідно з п.п. 14.1.52¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір добровільного медичного страхування – договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров'я у разі настання страхового випадку, пов'язаного із хворобою застрахованої особи або нещасним випадком. Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.

Договір, за яким страхова виплата здійснюється не закладам охорони здоров’я, а третім особам (працівникам підприємства, їх родичам)  при пред’явленні ними підтверджуючих документів із закладів охорони здоров’я, не вважається договором добровільного медичного страхування, що підпадає під дію п.п.14.1.52¹ п.14.1 ст.14 Кодексу.

Договір довгострокового страхування життя, договір медичного страхування чи договір страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема, договір страхування додаткової пенсії, в якому страхувальником є роботодавець, може передбачати:

зміну страхувальника (роботодавця) на нового страхувальника, яким може бути або новий роботодавець, або застрахована особа, у разі звільнення застрахованої особи;

зміну страховика на нового страховика.

При цьому така зміна страхувальника (страховика) повинна підтверджуватися тристоронньою угодою між страхувальником (страховиком), новим страхувальником (страховиком) та страховиком (страхувальником), за умови отримання відповідної згоди від застрахованої особи у порядку, визначеному законодавством та/або договором страхування.

Враховуючи зазначене, якщо договір добровільного медичного страхування не відповідає вимогам п.п. 14.1.52¹. п.14.1 ст.14 Кодексу,  застосовується ставка податку на дохід у розмірі 3 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного згідно з п.п. 141.1.2  п. 141.1 ст. 141 Кодексу за таким договором.

При цьому зазначаємо, що кожен конкретний випадок господарських операцій, зокрема, про який йдеться у зверненні, потребує аналізу документів та матеріалів, що є предметом контрольно-перевірочних заходів, а не податкового консультування.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).