Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.11.2025 р. № 6000/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «_______» (далі – Товариство) щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням Товариство здійснює господарську діяльність у сфері постачання електричної енергії. У процесі діяльності виникають правовідносини з активними споживачами, серед яких можуть бути неприбуткові організації, що продають електричну енергію Товариству.

Враховуючи викладене вище, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію із таких запитань:

1. Чи має право Товариство відносити до складу витрат суми, сплачені активному споживачу – неприбутковій організації за придбану у неї електричну

енергію, вироблену з відновлюваних джерел, у випадку, якщо така організація не має зареєстрованих видів економічної діяльності за КВЕД 35.11 «Виробництво електроенергії» та КВЕД 35.14 «Торгівля електроенергією»?

2. Яким чином зазначені витрати повинні бути відображені у податковому обліку?

3. Чи існують особливості податкового обліку операцій у випадку, якщо активним споживачем є неприбуткова організація, яка реалізує надлишки електроенергії?

Щодо запитань 1 – 3

Перш за все зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1          ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання вчинення та виконання правочинів, у тому числі щодо виробництва та реалізації електричної енергії в умовах функціонування ринку електричної енергії, не належать до компетенції ДПС і регулюються нормами цивільного законодавства та іншими спеціальними нормативно-правовими актами у відповідній сфері.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (5.3 ст. 5 Кодексу).

Водночас, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, визначає Закон України від 13 квітня 2017 року            № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (зі змінами) (далі –                            Закон № 2019), який регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Як встановлено п. 11 частини першої ст. 1 Закону № 2019, виробництво електричної енергії – діяльність, пов’язана з перетворенням енергії з енергетичних ресурсів будь-якого походження в електричну енергію за допомогою технічних засобів, крім діяльності із зберігання енергії.

Відповідно до п. 3² частини першої ст. 1 Закону № 2019 активний споживач – це споживач, у тому числі приватне домогосподарство, енергетичний кооператив та споживач, який є замовником енергосервісу (як до, так і після переходу до замовника за енергосервісним договором права власності на майно, утворене (встановлене) за енергосервісним договором), що споживає електричну енергію та виробляє електричну енергію, та/або здійснює діяльність із зберігання енергії, та/або продає надлишки виробленої та/або збереженої електричної енергії, або бере участь у заходах з енергоефективності та управління попитом відповідно до вимог закону, за умови що ці види діяльності не є його основною господарською або професійною діяльністю.

Регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (п. 72 частини першої ст. 1                   Закону № 2019).

Згідно з п. 21 частини першої статті 4 Закону № 2019 для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за механізмом самовиробництва.

Договірні взаємовідносини між постачальниками електричної енергії та споживачами (активними споживачами) електричної енергії регулюються нормативно-правовими актами у сфері електроенергетики, зокрема,            Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (зі змінами), та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.12.2023 № 2651 «Про затвердження Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї» (зі змінами) (далі –             Порядок № 2651).

Пунктом 3.1 глави 3 Порядку № 2651 визначено, що купівля-продаж електричної енергії за механізмом самовиробництва здійснюється шляхом викупу обсягу електричної енергії, виробленої генеруючими установками активного споживача та відповідно до договору, укладеного активним споживачем з електропостачальником або постачальником універсальних послуг, що є додатком до договору про постачання електричної енергії споживачу.

Порядок розрахунків активного споживача за договором купівлі-продажу електричної енергії за механізмом самовиробництва встановлено главою 4 Порядку № 2651.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший  п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з абзацом першим п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується відповідно до п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у                                         п. 140.2 та п.п. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу), придбаних, зокрема у:

неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого придбання, крім випадків, коли сума вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг, придбаних у таких організацій, сукупно протягом звітного (податкового) року не перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, та крім бюджетних установ, Накопичувального фонду, недержавних пенсійних фондів і неприбуткової організації, яка є об’єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об’єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону.

Вимоги п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом «витягнутої руки».

Норми п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Отже, в загальному порядку у разі придбання платником податку на прибуток підприємств товарів (у вашому випадку – електричної енергії) у неприбуткових організацій, крім бюджетних установ (які є активними споживачами), внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій, якщо вартість таких товарів перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, такий платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат відповідного податкового (звітного) періоду за результатами року на суму 30 відсотків вартості таких товарів відповідно до п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

При цьому відображення підприємством операцій з придбання електричної енергії при визначенні фінансового результату до оподаткування здійснюється згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

Водночас кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин потребує комплексного аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).