Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.11.2025 р. № 6010/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що для забезпечення роботи та виконання трудових обов’язків працівниками Товариства, залучених з інших областей України, Товариство придбало квартиру, яка використовується виключно для тимчасового проживання іногородніх працівників. Квартира не використовується для особистих потреб працівників, не передається у власність, оренду чи постійне користування. Надання житла працівникам Товариства прямо передбачено у їхніх трудових договорах як гарантія забезпечення належних умов. Витрати, пов’язані з утриманням квартири (комунальні послуги, ремонт, амортизація), Товариство відносить на собівартість продукції, оскільки вони мають безпосередній зв’язок з господарською діяльністю.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. Чи правомірно вважати, що надання працівникам можливості тимчасового проживання у квартирі, придбаній Товариством для забезпечення умов праці, не утворює для них додаткового блага та не є оподаткуванням податком на доходи фізичних осіб та військовим збором?

2. Чи можуть витрати, пов’язані з утриманням квартири (комунальні послуги, амортизація, ремонт), бути віднесені Товариством до складу витрат виробництва (собівартості продукції) відповідно до положень Кодексу і стандартів бухгалтерського обліку України?

Щодо питання першого

Згідно зі ст. 9¹ Кодексу законів про працю України (зі змінами і доповненнями) (далі – КЗпП) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Крім того, ст. 10 КЗпП визначено, що з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів укладається колективний договір на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Згідно з ст. 13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить
18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹
підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену
п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Враховуючи викладене, оскільки юридичною особою (роботодавцем) відповідно до умов колективного або трудового договору визначено, що для працівників Товариства з метою виконання трудової функції надається у використання житло (квартира), що належить роботодавцю, то дохід у вигляді вартості наданих послуг з проживання у вказаній квартирі у розумінні Кодексу не є додатковим благом.

Разом з тим, Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5
(далі – Інструкція № 5), визначено перелік видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно з п.п. 2.2.9 розділу II Інструкції № 5 фонд додаткової заробітної плати включає, зокрема, вартість безоплатно наданих окремим категоріям працівників відповідно до законодавства житла та суми коштів на відшкодування їхньої оплати.

Водночас інформуємо, що згідно з абзацом шостим п. 1 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України
є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію, зокрема, державної політики у сфері праці, трудових відносин.

Отже, з питання віднесення вартості житла до фонду заробітної плати доцільно звернутися до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Щодо питання другого

Відповідно до пп. 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів встановлені ст. 138 Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема, на суму нарахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема, на суму розрахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об’єкта оподаткування встановлено п. 138.3 ст. 138 Кодексу.

Згідно з п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених
п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розділу I Кодексу, пп. 138.3.2 - 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 Кодексу. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Амортизація не нараховується за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв’язку з їх консервацією.

Відповідно до п.п. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Кодексу не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел, а саме:

витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів;

витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.

При цьому терміни «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.

Не підлягають податковій амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів, а також витрати на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.

При цьому повідомляємо, що основні засоби у вигляді житлових будинків (окремих квартир, кімнат тощо), розташованих на території України, придбаних або споруджених платником податку на прибуток підприємств (у тому числі
за його замовленням) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року
№ 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», вважаються такими, що призначені для використання в господарській діяльності платника податку на прибуток підприємств, за умови що такі об’єкти придбані або споруджені таким платником у зв’язку з переміщенням підприємства або його працівників,
які мають статус внутрішньо переміщених осіб, з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, з метою забезпечення житлом працівників такого підприємства та членів їхніх сімей
(п. 69 підрозділу 4 розділу XX Кодексу).

Отже, підлягають податковій амортизації основні засоби у вигляді житлових будинків (окремих квартир, кімнат тощо), розташованих на території України, придбаних або споруджених платником податку на прибуток підприємств (у тому числі за його замовленням) під час воєнного стану, за умови що такі об’єкти придбані або споруджені таким платником у зв’язку з переміщенням підприємства або його працівників, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, з метою забезпечення житлом працівників такого підприємства та членів їхніх сімей.

Водночас, Кодексом не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з утримання квартири, що перебуває на балансі підприємства (комунальні послуги).

Такі операції відображаються при формуванні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкту оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Отже, з  питання відображення у бухгалтерському обліку витрат, пов’язаних з утриманням квартири (комунальні послуги, амортизація, ремонт) та віднесенням цих витрат підприємством до складу витрат виробництва (собівартості продукції) доцільно звернутися до Міністерства фінансів України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

______________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.