Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.12.2025 р. № 6482/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «________» (далі – Товариство) щодо окремих питань проведення операцій із цінними паперами для цілей оподаткування, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням Товариства таким Товариством 21.04.2015 були виписані прості векселі зі строком погашення 18.04.2025. При цьому станом на 20.11.2025 векселедержатель не звернувся з вимогою про погашення зобов’язання.

У зв’язку із викладеним вище платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію із таких запитань:

1. Який строк позовної давності за простим векселем?

2. Чи зупиняється строк позовної давності за простим векселем на період правового режиму воєнного, надзвичайного стану?

3. З якої дати обчислюється строк позовної давності, виходячи з дати погашення 18.04.2025?

4. Чи впливає на строк позовної давності знаходження/реєстрація векселедержателя на тимчасово окупованій території?

5. Протягом якого терміну з дати пред’явлення векселів до виконання має бути погашена заборгованість згідно із законодавством без податкових наслідків для боржника?

6. Якщо у разі зміни векселедержателя і пред’явлення векселів до погашення буде укладена угода про графік погашення зобов’язання, що буде за межами строку позовної давності, які податкові наслідки будуть у боржника?

 

Щодо запитань 1 – 4

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

При цьому зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1            ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій, інформаційно-довідкових послуг з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання порядку обігу цінних паперів, здійснення операцій з цінними паперами, у тому числі щодо векселів, здійснення операцій з векселями, визначення строків позовної давності за такими цінними паперами не належать до компетенції ДПС.

Водночас повідомляємо, що на підставі частини першої ст. 1                       Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» (зі змінами) (далі – Закон № 3480) цей Закон регулює відносини, що виникають під час емісії, обігу, викупу цінних паперів та виконання зобов’язань за ними.

 Як встановлено ст. 28 Закону № 3480, вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у паперовій формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються Законом України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» (зі змінами) (далі – Закон № 2374).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2374 законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі – Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком ІІ до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про ринки капіталу та організовані ринки», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі»,
Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону № 2374 та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України

Згідно зі ст. 4 Закону № 2374 видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Щодо визначення позовної давності, то відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими статтями 253 – 255 ЦКУ.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» були внесені доповнення до ЦКУ, а саме доповнено пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби  (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Водночас Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» були внесені доповнення до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ, в саме доповнено пунктом 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦКУ такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності з 04.09.2025, виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ. Цим пунктом було визначено зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.02.2023 по справі № 642/3110/19 за позовом про стягнення заборгованості за векселем, зазначено: «… Верховний Суд України у пункті 19 постанови Пленуму від 08 червня 2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов`язаних з обігом векселів» надав такі роз’яснення, що стосуються застосування на практиці положень Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон, а саме:

- Відповідно до абзацу 1 статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред`явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов`язання.

- Аналогічно суди повинні вирішувати спори за участю векселедавця простого векселя (стаття 78 Уніфікованого закону).

- Перебіг трирічного строку на пред`явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.

- Встановлені статтею 70 Уніфікованого закону строки для пред`явлення позовних вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню. Суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. Після їх закінчення припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов`язаних за векселем осіб.».

Слід звернути увагу, що особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначає Закон України від 15 квітня 2014 року   № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян  та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (зі змінами) (далі – Закон № 1207-VII).

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону № 1207-VII правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Як визначено частиною другою ст. 13 Закону № 1207-VII, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами − підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб’єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої  ст. 215 ЦКУ.

Водночас повідомляємо, що здійснення державного регулювання та контролю за емісією і обігом цінних паперів та похідних (деривативів) на території України віднесено до основних завдань Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (п.п. 3 п. 3 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку» зі змінами).

Тож, враховуючи викладене вище, питання порядку проведення операцій з векселями та виконання зобов’язань за ними належать до компетенції Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

 

Щодо запитань 5 та 6

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з абзацом першим п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

За операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів для платника податку на прибуток підприємств встановлено різниці згідно з           п. 141.2 ст. 141 Кодексу.

Так, фінансовий результат до оподаткування збільшується згідно з                п.п. 141.2.1 п. 141.2 ст. 141 Кодексу:

на суму від’ємного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму від'ємного загального результату переоцінки цінних паперів (загальна сума уцінок цінних паперів перевищує загальну суму їх дооцінок за звітний період) (крім державних цінних паперів або облігацій місцевих позик), відображеного у складі фінансового результату до оподаткування звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується згідно з п.п. 141.2.2       п. 141.2 ст. 141 Кодексу на суму позитивного фінансового результату від продажу або іншого відчуження цінних паперів, відображеного у складі фінансового результату до оподаткування звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Платники податку на прибуток відповідно до п.п. 141.2.3 п. 141.2 ст. 141 Кодексу окремо визначають загальний фінансовий результат за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів звітного періоду відповідно до національних або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Якщо за результатами звітного періоду отримано від’ємний загальний фінансовий результат від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів (загальна сума збитків від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів з урахуванням суми від’ємного фінансового результату від таких операцій та/або від’ємного загального результату переоцінки цінних паперів, не врахованих у попередніх податкових (звітних) періодах, перевищує загальну суму прибутків від таких операцій), сума такого від’ємного значення загального фінансового результату за операціями з продажу або іншого відчуження цінних паперів зменшує загальний фінансовий результат від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів наступних податкових (звітних) періодів, що наступають за податковим (звітним) періодом виникнення зазначеного від’ємного значення фінансового результату (п.п. 141.2.4 п. 141.2 ст. 141 Кодексу).

Якщо за результатами звітного періоду платником податку на прибуток отримано позитивний загальний фінансовий результат від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів (загальна сума прибутків від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів перевищує загальну суму збитків від таких операцій з урахуванням суми від’ємного фінансового результату від таких операцій та/або від’ємного загального результату переоцінки цінних паперів, не врахованих у попередніх податкових (звітних) періодах), сума позитивного загального фінансового результату від операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів збільшує фінансовий результат до оподаткування податкового (звітного) періоду платника податку (п.п. 141.2.5 п. 141.2 ст. 141 Кодексу).

Водночас згідно з п.п. 141.2.6 п. 141.2 ст. 141 Кодексу положення п. 141.2 ст. 141 Кодексу не поширюються: 1) на операції платників податку на прибуток з розміщення, погашення, викупу та наступного продажу, конвертації цінних паперів власного випуску, а також векселедавців, заставодавців та інших осіб, що видали неемісійний цінний папір, під час видачі та погашення таких цінних паперів; 2) операції РЕПО, операції з врахування векселів, інші операції з цінними паперами, які відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку визнаються кредитними; 3) операції з деривативами.   

Отже, в загальному порядку за операціями платника податку на прибуток підприємств з погашення векселя як векселедавцем Кодексом не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування. Такі операції при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

Питання бухгалтерського обліку операцій юридичних осіб, що є векселедавцями, за результатами проведення операцій з погашення заборгованості за векселем належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).