Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.12.2025 р. № 6489/ІПК/99-00-21-02-03 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань легалізації довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Республіки Польща, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ та підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що у 2025 році здійснює виплати контрагенту, що є юридичною особою та резидентом Республіки Польща. З метою застосування переваг міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, платник податків у 2025 році отримав від нерезидента довідку (сертифікат) про статус податкового резидента за формою CFR-1.

Практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації полягає у необхідності дотримання норм Кодексу та міжнародних договорів, які, на думку платника податків, мають неоднозначне тлумачення.

 

У зв’язку з цим, платник податків просить надати роз’яснення з наступних питань:

1. Чи потрібне проставлення апостилю на довідці про податкове резидентство (сертифікаті резидентства) за формою  CFR-1, виданій компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, для застосування переваг міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України відповідно до статті 103 розділу II Кодексу, приймаючи до уваги положення статті 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах?

2. Чи потрібний переклад на українську мову довідки про податкове резидентство (сертифіката резидентства) за формою  CFR-1, виданої компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, для застосування переваг міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України відповідно до статті 103 розділу II Кодексу, приймаючи до уваги положення статті 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах?

 

Щодо питань 1 – 2

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначено в статті 103 розділу II Кодексу.

Відповідно до пункту 103.1 статті 103 розділу II Кодексу застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Згідно з абзацом другим пункту 103.2 статті 103 розділу II Кодексу застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 103.4 статті 103 розділу II Кодексу підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених у пунктах 103.5, 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У пункті 103.5 статті 103 розділу II Кодексу встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Документ для цілей цього Кодексу – документ, створений у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», складення та/або подання, та/або надіслання якого передбачається цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов’язане з реалізацією прав та обов’язків платника податків, та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу (підпункт 14.1.144¹ пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).

У пункті 3.2 статті 3 розділу І Кодексу визначено, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (зі змінами) документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі – Гаазька Конвенція) її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей  Гаазької Конвенції офіційними документами вважаються:

1) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів  прокуратури,  секретаря  суду або судового виконавця;

2) адміністративні документи;

3) нотаріальні акти;

4) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 2 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

У частині першій статті 3 Гаазької Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

У частині другій статті 3 Гаазької Конвенції визначено, що дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують цю формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

У пункті 30 Висновків і рекомендацій Спеціальної комісії із застосування Гаазької Конвенції, що відбулася у 2021 році, наголошується, що незалежно від формату офіційного документа апостиль, належним чином виданий однією Договірною стороною, відповідно до Гаазької Конвенції повинен прийматися всіма іншими Договірними сторонами, для яких Гаазька Конвенція є чинною. Договірні сторони повинні вживати активних заходів для забезпечення прийняття офіційних документів із електронним апостилем.

На сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права розміщено інформацію щодо держав, у яких запроваджено електронні реєстри.

Також інформація про сайт, на якому можна перевірити дійсність апостиля, розміщується на самому апостилі.

Відповідно до пункту 9 глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595 (далі – Порядок № 296/5), нотаріус приймає для вчинення нотаріальних дій електронні документи та паперові копії електронних офіційних документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав, з проставленим на них електронним апостилем.

Перевірка дійсності електронного апостиля на цих документах здійснюється за реєстрами країн – учасниць Гаазької Конвенції, відомості про які містяться на офіційному вебсайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права та/або за посиланням на електронний апостиль, наданий особою, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після перевірки електронного апостиля нотаріус роздруковує з відповідного вебсайту документ з електронним апостилем та здійснює заходи, передбачені в пункті 10 глави 7 розділу І Порядку № 296/5, а саме на копіях (фотокопіях) документів проставляється відмітка «Згідно з оригіналом», із проставленням дати, підпису нотаріуса.

Відповідно до статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (із змінами) юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Згідно зі статтею 38 Закону України від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (зі змінами) встановлено, що електронні довірчі послуги не можуть визнаватися недійсними лише через те, що вони надані відповідно до вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері електронних довірчих послуг в іноземних державах.

Актуальний перелік країн, до офіційних документів яких застосовується процедура засвідчення апостилем, розміщено на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права, за посиланням: https://www.hcch.net/en/instruments/conventions/statustable/print/?cid=41.

Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень   підписана 12.01.1993 та набула чинності 11.03.1994 (далі – Конвенція).

Конвенція застосовується до «осіб, які є резидентами одної або обох Договірних Держав» (стаття 1 Конвенції)  та до податків, на які поширюється дія цієї Конвенції, одним з яких, зокрема в Україні, є «податок на прибуток (доходи) підприємств» (пункт 3 статті 2 Конвенції).

Конвенція регулює податкові аспекти, але не містить положень щодо спрощення процедури легалізації документів.

Таким чином, довідка (сертифікат), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом  Республіки Польща (країни – учасниці Гаазької Конвенції, з якою укладено міжнародний договір України), видана компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, визначеним Конвенцією, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, вважатиметься належним чином легалізованою для прийняття її в Україні за умови, що вона відповідає вимогам пункту 103.5 статті 103 глави 10 розділу II Кодексу, а саме містить апостиль, передбачений статтею 4 Гаазької Конвенції, перекладена відповідно до законодавства України і нотаріально засвідчена та слугуватиме підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України.

Довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом Республіки Польща, видана компетентним (уповноваженим) органом Республіки Польща, визначеним Конвенцією в електронному вигляді, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, з проставленим на ній електронним апостилем, вважатиметься належним чином легалізованою за умови нотаріального засвідчення електронного апостиля та перекладу довідки.

З приводу наведеного у зверненні платника податків посилання на положення статті 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах щодо спрощення процедури легалізації документів, інформуємо про таке.

Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах підписаний 24.05.1993 та набув чинності 14.08.1994 (далі – Договір).

Преамбулою Договору визначено, що його укладено з метою поглиблення і вдосконалення взаємного співробітництва в галузі правових відносин.

Статтею 1 Договору визначено, що його положення розповсюджуються на відносини, пов’язані із кримінальним та цивільним правом.

Разом з тим, преамбулою Конвенції визначено, що Конвенцію укладено для  цілей уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень.

Відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції  «ця  Конвенція застосовується до податків на доходи і на майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративного підрозділу, або місцевої влади, незалежно від способу їх стягнення».

Отже, положення Конвенції розповсюджуються на документи, що застосовуються для цілей уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень, тоді як Договір –  на документи, пов’язані із кримінальним та цивільним правом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II Кодексу).