Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.12.2025 р. № 6503/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в»
п.п. 69.41.3 п. 69.41 ст. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення
(…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що з метою забезпечення своєчасного прибуття працівників на робочі місця Товариство укладає договір з перевізником на надання послуг з перевезення виробничого персоналу. Вартість транспортних послуг сплачується Товариством безпосередньо перевізнику. Працівники не отримують грошової компенсації, квитків чи інших документів, що підтверджують дохід у негрошовій формі.

Витрати Товариства на організацію перевезення виробничого персоналу відносяться до собівартості реалізованої продукції.

Таким чином, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи вважається вартість послуг з перевезення працівників до місця роботи та з роботи до місця проживання доходом працівників у розумінні
п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором?

2. Чи виникає у Товариства як податкового агента обов’язок нараховувати, утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із зазначених сум?

3. Чи вважається вартість таких транспортних послуг базою для нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464)?

Щодо питань першого-третього

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу доходом з джерелом походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 19 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено ст. 164 Кодексу.

Відповідно до п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Додатково до винятків, передбачених п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг
(абзац другий п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Звертаємо увагу, що положення п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а також абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу застосовується юридичною особою (роботодавцем) у разі використання працівником житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать безпосередньо роботодавцю та наданих такому працівнику в безоплатне користування, або сплачуєтся компенсація вартості такого використання і такі витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Разом з тим відповідно до інформації, яка наведена у вашому зверненні, Товариство залучає сторонніх перевізників на підставі договорів про надання послуг з перевезення, що свідчить про відсутність підстав для застосування роботодавцем положень п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та
абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу. 

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема:

дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, крім сум, зазначених
у п.п. 165.1.53 п. 165.1 ст. 165 Кодексу (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених
у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2
п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року
№ 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, який містить, зокрема, витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним так і орендованим транспортом(крім оплати праці водіїв).

Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою (роботодавцем)
за власний рахунок оплачуються послуги з перевезення працівників до місця роботи та з роботи на підставі укладеного договору з перевізником, то дохід
у вигляді вартості наданих послуг включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором
на загальних підставах.

При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиним внеском.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

________________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.