Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.12.2025 р. № 6525/ІПК/99-00-09-04-03 ІПК

     

Державна податкова служба України за результатами розгляду              звернення Товариства на отримання індивідуальної податкової консультації  щодо практичного застосування окремих норм законодавства стосовно зберігання пального, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України                 (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні Товариство зазначає, що воно є імпортером товарів, які відповідно до кодів УКТ ЗЕД можуть мати ознаки підакцизного товару (пального) у розумінні Кодексу. Товариство має намір отримати ліцензію на право зберігання пального, проте зберігання планується виключно у тарі (упаковці) виробника різного об’єму з метою подальшого продажу, без переливання чи переміщення його до інших ємностей.

Товариство повідомляє, що враховуючи те, що на його території відсутні стаціонарні резервуари, ємності або паливні баки, що використовуються для зберігання пального, відповідно заповнити пункт 8 заяви про отримання             ліцензії на право зберігання пального (місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального, порядковий номер, місткість, інвентарний номер) Товариство не має можливості.

Враховуючи зазначене Товариство запитує:

1. Чи може Товариство отримати ліцензію на право зберігання пального, якщо у нього відсутні стаціонарні резервуари і ємності, а пальне зберігатиметься в місці зберігання виключно в пересувній/мобільній тарі виробника (бочка, єврокуб тощо)?

2. Яким чином та якими показниками підприємству, у якого відсутні стаціонарні резервуари і ємності, а пальне зберігатиметься в місці                    зберігання виключно в пересувній/мобільній тарі виробника (бочка,                      єврокуб тощо), заповнити пункт 8 Заяви щодо ліцензії на право зберігання пального?

 

Щодо зазначених питань

Частиною першою статті 1 Закону України від 18 червня 2024 року                   № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) визначено, що:

зберігання пального - надання послуг та/або діяльність, пов'язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб) (пункт 32 частини першої статті 1 Закону № 3817);

місце зберігання пального - об'єкт нерухомого майна, відмінний від земельної ділянки, або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного або отриманого від інших осіб), який належить суб'єкту господарювання на праві власності або користування (пункт 48 частини першої статті 1 Закону № 3817).

Відповідно до частини другої ст. 1 Закону № 3817 термін «пальне» вживається у значенні, наведеному у Кодексі.

У п. п. 14.1.141¹ п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що пальне – нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо              моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти                  моторних палив, інші товари, зазначені у п. п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 3817 зберігання пального здійснюється суб'єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.

Відповідно до частини другої ст. 28 Закону № 3817 суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального.

Суб'єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб'єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію (частина третя ст. 28 Закону № 3817).

Згідно з частиною п’ятою статті 28 Закону № 3817 суб’єкти господарювання здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону № 3817 для отримання ліцензії суб’єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному                  статтею 42 Кодексу.

У заяві про отримання ліцензії на право зберігання пального необхідно зазначати відомості встановлені частиною третьою статті 43 Закону № 3817, серед яких, зокрема, місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального.

До заяви про отримання ліцензії, на право зберігання пального                 додатково додаються копії документів зазначені в частині п’ятій статті 43        Закону № 3817.

Отже, для отримання ліцензії на право зберігання пального суб’єкту господарювання, діяльність якого відповідає пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 3817, необхідно виконати вимоги визначені частинами третьою та п’ятою статті 43 Закону № 3817.

Разом з цим, слід зазначити, що кожен конкретний випадок взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться мова у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).