Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.12.2025 р. № 6573/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «______» (далі – Товариство)          щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств операцій з врегулювання сумнівної заборгованості, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Згідно зі зверненням Товариства між таким Товариством та компанією-нерезидентом 27.01.2023 було укладено контракт про поставку товару. Товариством поставлено товар (останні поставки проведено 30.05.2023), але нерезидент не сплатив за них; надіслані претензії залишилися без задоволення.

Як повідомляється, Господарський суд ______ 19.05.2025 постановив стягнути з компанії-нерезидента заборгованість на користь Товариства. Попри наявність судового рішення на практиці фактичне стягнення коштів суттєво ускладнене.

Враховуючи викладене вище, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких запитань:

 1. Чи може Товариство на підставі рішення господарського суду визнати заборгованість безнадійною для цілей податкового обліку відповідно до                       п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу? Які додаткові фактичні або документальні вимоги необхідні для формального визнання такої безнадійної заборгованості? 

2. Чи є рішення господарського суду достатньою документальною підставою для визнання безнадійної заборгованості у податковому обліку? Якщо ні, які саме додаткові документи слід надати?

3. В який момент (якою датою) платник повинен віднести суму списаної заборгованості до витрат/формування різниці:

дата набрання рішенням законної сили (після закінчення строку на апеляційне оскарження), або дата встановлення факту неможливості виконання (наприклад, отримання довідки про відсутність активів у боржника), або інша дата/подія?

4. Чи може Товариство на підставі рішення суду та/або податкового визнання безнадійності просити банк (банки), де ведуться валютні рахунки, зняти (вважати завершеною/припиненою) операцію під валютний контроль стосовно даної заборгованості? Які саме документи з боку платника податку (серед іншого: рішення суду, довідка про неможливість виконання, інші документи) ДПС розглядає необхідними та достатніми для підтвердження такої операції перед банком і/або Національним банком України?

5. Як правильно відобразити курсові різниці у фінансовому та податковому обліку при списанні заборгованості в іноземній валюті (у тому числі щодо обрання курсу Національного банку України та дати конвертації для цілей розрахунку різниць)?

6. Які податкові ризики ДПС визначає у випадку визнання та списання безнадійної заборгованості в умовах, коли є судове рішення, але відсутні фактичні надходження? Які додаткові кроки (адміністративні/процедурні) ДПС розглядає необхідними для мінімізації податкових ризиків (наприклад, звернення до іноземних органів, нотаріальні довідки, акти службових дій тощо)?

Щодо запитань 1 – 3

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (5.3 ст. 5 Кодексу).

Перш за все зазначимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1          ст. 19¹ Кодексу до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання порядку врегулювання господарських спорів у судовому порядку, у тому числі з юридичними особами – нерезидентами, не належать до компетенції ДПС.

Водночас, як передбачено ст. 38 Закону України від 16 квітня 1991 року            № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (зі змінами), спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це  не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 76 Закону України від 23 червня 2005 року  № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (зі змінами) (далі –             Закон № 2709), яка визначає підстави визначення підсудності справ судам України, суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках, встановлених цією статтею, зокрема: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 Закону № 2709 (п. 1 частини першої статті 76                 Закону № 2709); якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи – відповідача (п. 2 частини першої статті 76 Закону № 2709); в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України (п. 12 частини першої статті 76 Закону № 2709).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) на підставі ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року                       № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (зі змінами) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу встановлено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

До ознак безнадійної заборгованості віднесено такі, зокрема: заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу); прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості (п.п. «є»                 п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

У разі відповідності заборгованості одній з ознак, наведених у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, така заборгованість визнаватиметься безнадійною.

При цьому операції, за якими виникла така заборгованість мають бути підтверджені первинними документами.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток підприємств використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Різниці, пов’язані з формуванням резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), встановлено                      п. 139.2 ст. 139 Кодексу.

Згідно з п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів або понад резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів).

Відповідно до п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним                     п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємств затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за            № 1415/27860 (у редакції наказу  Міністерства фінансів України від 20.02.2023 № 101) зі змінами (далі – Декларація).

Отже, в загальному порядку при формуванні платником податку на прибуток підприємств резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності такий платник збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму таких витрат з відображенням у рядку 2.1.2 додатку РІ до рядка 03 РІ Декларації.

 При списанні дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам, встановленим п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, та документально підтверджена операція, за якою вона виникла, за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерву очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів) фінансовий результат до оподаткування згідно з п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу підлягає зменшенню на таку суму списаної дебіторської заборгованості з відображенням у рядку 2.2.3 додатку РІ до рядка 03 РІ Декларації.

У разі списання дебіторської заборгованості, яка відповідає / не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, щодо якої не створено резерв сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), фінансовий результат до оподаткування згідно з                      п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу підлягає збільшенню на суму списаної заборгованості з відображенням у рядку 2.1.3 додатку РІ до рядка 03 РІ Декларації.

Тож питання визнання дебіторської заборгованості безнадійною та її списання платником податку на прибуток згідно з нормами Кодексу може відбуватися виключно на підставі відповідних підтверджуючих документів.

При цьому згідно з умовами звернення наявність тільки самого рішення господарського суду у підприємства – платника податку на прибуток щодо стягнення з компанії-нерезидента заборгованості на користь такого підприємства не є достатньою документальною підставою для визнання заборгованості безнадійною згідно з вимогами п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу. 

Водночас з огляду на викладене, з питання надання вичерпного переліку документів, які підтверджуватимуть, що здійснені виконавцем заходи з розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, тощо доцільно звернутись до Міністерства юстиції України, як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема, формування та реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (зі змінами).

Щодо запитання 4

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється Україною як державою в особі її органів у межах їхньої компетенції.

Органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України та Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

У частині четвертій ст. 5 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (зі змінами) (далі – Закон № 2473) встановлено, що порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України.

У пункті 9 розділу ІІІ Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 7 (зі змінами) (далі – Інструкція № 7), визначено підстави для завершення банками здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків, зокрема у разі експорту товарів:

якщо сума незавершених розрахунків за операцією не перевищує незначної суми;

після зарахування на поточний рахунок резидента в банку грошових коштів, що надійшли від нерезидента за товар.

У пункті 13 розділу ІІІ Інструкції № 7 визначено, що банк відповідно до вимог цієї Інструкції самостійно приймає рішення про завершення здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків.

Тобто питання завершення здійснення банками валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків не належать до компетенції ДПС та не регулюються нормами Кодексу.

У ст. 19¹ Кодексу визначені функції податкових органів, які, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; забезпечують визначення в установлених у Кодексі, інших законах України випадках сум податкових та грошових зобов’язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених у законі штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового законодавства, здійснюють контроль за встановленими у законі строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

З урахуванням частини восьмої ст. 13 Закону № 2473 за податковими органами закріплено право нарахування та стягнення з резидентів пені за порушення встановлених Національним банком України граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Тобто питання валютного регулювання та завершення банком здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків при здійсненні операцій з експорту та імпорту товарів належить відповідно, до компетенції Національного банку України та обслуговуючого банку.

Щодо запитання 5

Кодексом не передбачено різниць для коригування платниками податку              на прибуток підприємств фінансового результату до оподаткування на суму визначення курсових різниць за операціями в іноземній валюті, у тому числі зі списання заборгованості в іноземній валюті.

Такі операції відображаються при визначенні фінансового результату до оподаткування та відповідно об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6                     Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

Отже, питання обліку курсових різниць за операціями в іноземній валюті при визначенні фінансового результату до оподаткування належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Щодо запитання 6

Питання визначення податкових ризиків платників податків                                          не стосуються надання індивідуальних податкових консультацій згідно з                   п.п. 14.1.172 ¹ п. 14.1 ст. 14 та ст. 52 Кодексу.

Водночас відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безповоротною фінансовою допомогою є, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Отже, зокрема, після закінчення строку позовної давності заборгованість нерезидента за поставлений йому товар набуває статусу безповоротної фінансової допомоги.

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Перелік таких доходів визначено п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Підпунктом «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, зокрема, є інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Тож безповоротна фінансова допомога відноситься до інших доходів нерезидента від провадження господарської діяльності на території України і підпадає під оподаткування відповідно до п.п.141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Підпунктом 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб'єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа - підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

При цьому, абзацами третім-сьомим п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу зазначено, що якщо дохід виплачується нерезиденту у будь-якій формі, відмінній від грошової, або якщо податок на доходи нерезидента не було утримано з відповідного доходу під час виплати (у тому числі під час виплат доходів, прирівняних за цим Кодексом до дивідендів), такий податок підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:

Пс = СД * 100 / (100 - СП) - СД, де:

Пс – сума податку до сплати;

СД – сума виплаченого доходу;

СП – ставка податку, встановлена п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.