Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.12.2025 р. № 6687/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань з оплати рекламних послуг Facebook з використанням корпоративної платіжної картки та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як вбачається із звернення, Товариство має намір розпочати рекламну компанію в соціальних мережах на платформі Facebook. Оплата реклами має здійснюватись з корпоративної платіжної картки (далі – КПК) через підзвітну особу шляхом автоматичного списання коштів.

Підтвердженням такого списання є квитанції (інвойси), які завантажуються з рекламного кабінету Facebook, проте які не містять усіх обов’язкових реквізитів.

У зв’язку із зазначеним, у Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи можна сплачувати за рекламу компанії – нерезиденту Facebook з КПК (ключ-карта Товариства) без укладання зовнішньоекономічного контракту?

2. Чи встановлено в Україні щоденний ліміт на списання коштів на користь такої компанії – нерезидента у рекламному акаунті Facebook?

3. Чи буде складання бухгалтерської довідки або внутрішнього акту наданих послуг (який міститиме всі обов’язкові реквізити) на підставі виписок з банківського рахунку, що підтверджуватимуть списання коштів з КПК та фіксують факт отримання послуг, вважатись первинним документом, який дозволить включити витрати до розрахунку фінансового результату?

4.  Чи потрібно Товариству затверджувати наказ про проведення рекламної компанії у Facebook із призначенням відповідальної особи?

5. Чи зобов’язане Товариство нараховувати податкові зобов’язання з ПДВ за ставкою 20% на договірну вартість послуг, перераховану у гривні за курсом НБУ на дату оплати, і чи може Товариство включити відповідно до зареєстрованих податкових накладних суму ПДВ до складу податкового кредиту на підставі п.п. 198.2 ст. 198 та п.п. 208.2 ст. 208 Кодексу?

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексу та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Щодо питань 1, 3 – 4.

Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.56 ⁵ п. 14.1 ст. 14 Кодексу електронні послуги - послуги, які постачаються через мережу Інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини, у тому числі шляхом встановлення спеціального застосунку або додатка на смартфонах, планшетах, телевізійних приймачах чи інших цифрових пристроях. До таких послуг, зокрема, але не виключно, належать надання рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на веб-сайтах, веб-сторінках чи веб-порталах.

Відповідно до п. 15 частини першої ст. 3 Закону України від 30.06.2021  № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» суб’єкт електронної комерції – суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-комунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Закон України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електрону комерцію» (далі – Закон № 675) визначає засади діяльності у сфері електронної комерції, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до частини першої ст. 4 Закону № 675 розповсюдження реклами вважається інформаційними електронними послугами.

Частиною першою ст. 11 розділу ІІ Закону № 675 визначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини четвертої ст. 11 розділу ІІ Закону № 675 пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Отже, оскільки Facebook надає свої рекламні послуги на основі
публічної оферти, то коли користувач реєструється у рекламному кабінеті і погоджується з умовами платформи, він автоматично приймає цю оферту і це вже вважається укладенням договору між користувачем та Facebook.

Відповідно до абзацу 2 частини першої ст. 13 Закону № 675 розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися, зокрема шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим, продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (частина третя ст. 13 Закону № 675).

Відповідно до п.п. 11 п. 3 розділу І Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164 (далі – Постанова № 164),   електронний платіжний засіб – платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Тобто картка є електронним платіжним засобом, а КПК – це платіжна картка, яку банк випускає для проведення розрахунків, пов’язаних з господарською діяльністю  суб’єктів господарювання.

Пунктом 107 розділу V Постанови № 164 визначено, що власник рахунку самостійно визначає осіб, які мають право здійснювати платіжні та/або інші операції за його рахунком з використанням корпоративного (бізнесового) платіжного інструменту, та зобов'язаний надати емітенту їх ідентифікаційні дані в порядку, визначеному внутрішніми документами та умовами договору з емітентом.

Тож підприємство як власник рахунку самостійно визначає осіб, які мають право здійснювати платіжні та/або інші операції за його рахунком з використанням КПК.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами (далі – Закон № 996).

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону № 996).

Відповідно до ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів, який здійснює керівництво підприємством та несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах.

Підприємство самостійно, зокрема, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Згідно зі ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України (далі – НБУ)) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами.

Слід зазначити, що загальні правила документообігу за операціями з використання платіжних інструментів визначені розділом VIII Постанови № 164.  Зокрема, п. 154 розділу VIII Постанови № 164 визначено, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів повинні містити обов'язкові реквізити, визначені Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів та нормативно-правовими актами Національного банку України з питань організації касової роботи.

Отже, питання щодо порядку підтвердження операцій первинними документами, а також віднесення сум сплачених коштів за отримані рекламні послуги до складу витрат на підставі таких первинних документів, належать до компетенції  Міністерства фінансів України та Національного банку України.

Слід зазначити, що відповідно до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

При цьому, у разі якщо операції з придбання товарів (робіт, послуг) у нерезидентів підпадають під визначення контрольованих, платник податку самостійно коригує ціни в таких операціях згідно з вимогами п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 та визначає різницю відповідно до положень п.п. 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 Кодексу. Крім того, у разі, коли операції з такими нерезидентами не є контрольованими, застосовуються вимоги п.п. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Щодо питання 2.

Відповідно до п. 32 ¹ розділу ІV Постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2 «Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями» та частини другої п. 109 розділу ХХ  Постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 5 «Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті» суб’єкти господарювання-резиденти (юридичні особи та фізичні особи-підприємці) мають право здійснювати розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором) з експорту/імпорту товарів за допомогою електронного платіжного засобу, якщо операція за одним таким договором в один операційний день не перевищує незначний розмір.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.1999 № 679-XIV «Про Національний банк України» Національний банк України здійснює державне регулювання на платіжному ринку, визначає засади функціонування платіжного ринку України, регулює діяльність надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, платіжних систем та технологічних операторів платіжних послуг, визначає порядок надання платіжних послуг та обмежених платіжних послуг, здійснює нагляд за діяльністю учасників платіжного ринку.

Отже, питання стосовно щоденного ліміту на списання коштів за допомогою електронного платіжного засобу на користь нерезидента, у тому числі за допомогою КПК, належить до компетенції Національного банку України.

Щодо питання 5.

Згідно з п.п. б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Пунктами 186.2 – 186.4 ст. 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.

Згідно з п. 186.3¹ ст. 186 Кодексу місцем постачання електронних послуг вважається місцезнаходження отримувача послуг.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ ст. 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ та складання податкових накладних і їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) визначено статтями 187, 198 та 201 Кодексу.

Пунктом 187.8 ст. 187 Кодексу визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання нерезидентами суб'єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктами 201.1, 201.7 та 201.10 ст. 201 Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статях 180 і 208 Кодексу.

Згідно з п. 180.2 ст. 180 Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених ст. 208¹ Кодексу.

Відповідно до пунктів 208.2, 208.3 ст. 208 Кодексу отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим п.п. «в» п. 193.1 ст. 193 Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 Кодексу, якою є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком ПДВ, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань.

При цьому отримувач послуг – платник ПДВ у порядку, визначеному ст. 201 Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Така податкова накладна підлягає обов'язковій реєстрації в ЄРПН.

Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов'язань декларації за відповідний звітний період.

Згідно з пунктами 208.5 та 208.5¹ ст. 208 Кодексу отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування.

Документом, що підтверджує факт постачання електронних послуг нерезидентом, є будь-який документ, що підтверджує факт оплати вартості таких послуг, у тому числі надісланий в електронній формі засобами електронного зв’язку.

Враховуючи викладене, якщо Товариство буде отримувачем від нерезидента послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України (в тому числі рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та на інших електронних ресурсах, послуг з надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на веб-сайтах, веб-сторінках чи веб-порталах, які належать до категорії електронних послуг), то за такою операцією Товариство, як отримувач послуг від нерезидента, буде зобов’язано визначити податкові зобов’язання з ПДВ за ставкою 20 відсотків від договірної вартості таких послуг, перерахованої в національну валюту за курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов'язань, визначену згідно з п. 187.8 ст. 187 Кодексу, а також скласти відповідну податкову накладну і зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Така податкова накладна, складена і зареєстрована в ЄРПН відповідно до вимог Кодексу, буде підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту за умови дотримання інших вимог податкового законодавства.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).