Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.12.2025 р. № 6693/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення від (  ) щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що починаючи
з 08 серпня 2023 року і по даний момент разом із своєю сім’єю проживає у  Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (далі - Велика Британія).

В Україні має зареєстроване місце проживання у квартирі, право власності на яку належить батькам платника. Власної нерухомості у власності платник податку не має. У 2022-2023рр. був зареєстрований як фізична особа – підприємець. 26 грудня 2023 року знятий з обліку як фізична особа – підприємець.

З 08 серпня 2023 року платник проживає разом із сім’єю на території Великої Британії в орендованому житлі та сплачує комунальні платежі та муніципальний податок.

З квітня 2024 року офіційно працевлаштований у британській компанії. Дитина відвідує місцеву школу. Дружина офіційно працевлаштована. Платник та члени його сім’ї зареєстровані в британській національній системі охорони здоров’я.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи вважається платник податків податковим резидентом України відповідно до норм Кодексу у 2022, 2023 та у 2024 роках?

2. Резидентом якої країни – України чи Великої Британії платник податків є відповідно до ст. 4 в цілях застосування Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на дохід і приріст вартості майна ратифікованої Законом України № 826_648 від 10.02.1993, яка набрала чинності 11.08.1993 (далі – Конвенція), у 2022, 2023 та у 2024 роках?

Щодо першого питання.

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»
п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Одночасно зауважуємо, що підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів є інформація з Бази даних, яка надається у порядку, визначеному Положенням про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон, виїхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 вересня 2022 року № 614.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до інформації, наведеної Вами у зверненні Ви у 2022 - 2023 роках були зареєстровані фізичною особою – підприємцем до 26 грудня
2023 року.

Одночасно звертаємо увагу, що достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац сьомий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Таким чином, оскільки Ви у 2022 та 2023 роках були зареєстровані як фізична особа – підприємець, то така реєстрація є достатньою підставою вважати Вас резидентом України у зазначені періоди.

Щодо резидентського статусу у 2024 році слід зазначити, якщо громадянин за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в»
п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не може бути визнаним резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Слід зазначити, що всі критерії визначення податкового резидентства аналізуються у сукупності, а кожен окремий випадок розглядається на підставі наданих документів та підтверджень з урахуванням усіх обставин та підстав.

Одночасно зауважуємо, що до повноважень контролюючого органу не відносить функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Щодо другого питання

Положення Конвенції застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції).

Згідно з п. 3 ст. 2 Конвенції її положення поширюються на існуючі в Договірних Державах (Україні та Сполученому Королівстві) податки, одним із яких, зокрема, в Україні є «прибутковий податок з громадян України», у Сполученому Королівстві – «прибутковий податок».

«Ця Конвенція застосовується також до всіх подібних або по суті  аналогічних податків, які стягуються однією з Договірних Держав після дати підписання цієї Конвенції, в доповнення до або замість податків цієї Договірної Держави, згаданих в пункті 3 цієї статті» (п. 4 ст.2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «громадянин» (національна особа) означає, зокрема, у відношенні Сполученого Королівства «будь-якого британського громадянина або будь-якого британського субʼєкта, що не має громадянства будь-якої країни або території Співдружності, при умові, що він має право на проживання у Сполученому Королівстві», у відношенні України – «фізичну особу, яка має громадянство України» (п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції); термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше обʼєднання осіб (п.п. «е» п. 1 ст. 3 Конвенції).

Статтею 4 (Резиденція) Конвенції визначено критерії для визначення резиденції осіб, на яких поширюються її положення, відповідно до п. 1 якої «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Однак цей термін не включає особу, яка підлягає оподаткуванню у цій Державі, лише стосовно доходів або приросту вартості майна з джерел у цій Державі».

«У випадку, коли, відповідно до положення пункту 1, фізична особа є резидентом обох Договірних Державах, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Державах, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має тісніші особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою» (п. 2 ст. 4 Конвенції).

При цьому слід враховувати, що під терміном «національна особа», який використовується у пп. «с» та «d» п. 2 ст. 4 Конвенції, розуміється термін «громадянин», визначений у п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції. 

Слід зазначити, що основною метою Конвенції є уникнення випадків так званого юридичного подвійного оподаткування – коли один і той же дохід оподатковується в руках однієї й тієї ж особи більше, ніж однією Договірною Державою (Україною чи Сполученим Королівством), і, відповідно, кожна із статей Конвенції містить положення, що встановлюють правила оподаткування доходів певного виду, які відповідають основній меті цього міжнародного договору.

Для цілей оподаткування визначення резидентського статусу конкретної особи є ключовим питанням, як для країни, в якій така особа визнається резидентом і несе повну податкову відповідальність (країна резиденції має право оподатковувати доходи такої особи, отримані з будь-яких джерел, включаючи закордонні), так і в цілях застосування відповідних положень (статей) Конвенції для досягнення її основної мети.

Водночас, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції, використовуються виключно з метою застосування цього міжнародного договору, а не для визначення резидентського статусу певної особи як такої. Оскільки відповідно до ст. 1 Конвенції особи, на яких поширюється дія Конвенції, мають бути резидентами однієї з двох країн, що є сторонами Конвенції – України чи Сполученого Королівства, критерії резиденції, зазначені у ст. 4 Конвенції, використовуються виключно для встановлення кола осіб, які підпадають під дію цього двостороннього міжнародного договору, і, як зазначено у п. 1 ст. 4 Конвенції, дійсний податковий (резидентський) статус конкретної особи визначається кожною з двох Договірних Держав – учасниць Конвенції згідно з національним (внутрішнім) законодавством цих держав: в Україні – відповідно до Кодексу, у Сполученому Королівстві – згідно з британським податковим законодавством.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.