Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.12.2025 р. № 6723/ІПК/99-00-07-03-01 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення … (далі – Підприємство) від … № … (вх. ДПС № … від …) щодо надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до тексту звернення, Підприємство планує здійснювати діяльність з надання послуг із проведення скринінгів здоров’я для пацієнтів. Для прийому оплат за надання вказаних послуг Підприємство планує використовувати POS-термінал.  

У зв’язку із складністю розуміння законодавства Підприємство звернулось до контролюючого органу з такими питаннями:

1. Чи вважається операція з приймання оплати через POS-термінал (торговий еквайринг) безготівковим розрахунком у розумінні Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265)? Якщо так, чи зобов’язане Підприємство у цьому випадку застосовувати реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) або програмний РРО (далі – ПРРО) при отриманні таких оплат?

2. Чи не вплине участь закладу охорони здоров’я у проєкті зі скринінгів здоров’я на його статус неприбуткової організації відповідно до пункту 133.4 статті 133 Кодексу, якщо отримані кошти спрямовуються виключно на фінансування статутної діяльності (надання медичних послуг населення)?

Щодо питання 1

Правові засади застосування РРО / ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені в Законі України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено в розділі ІІ Закону № 265.

Звертаємо увагу, що Закон № 265 не містить визначення «безготівкові розрахунки».

Разом із цим, відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» безготівкові розрахунки – перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.  

Слід зазначити, що згідно з підпунктом 5 пункту 3 розділу І Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148 визначено, що готівкові розрахунки / розрахунки готівкою – платежі готівкою суб’єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Статтею 3 Закону № 265 встановлено обов’язок суб’єктів господарювання проводити розрахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо), на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО / ПРРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.

Обов’язок застосування РРО або ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Враховуючи викладене, як відповідь на питання 1 повідомляємо, що розрахунки з використанням POS-терміналу вважаються безготівковими. При прийманні оплат за надані послуги з використанням POS-терміналу потребує застосування РРО / ПРРО за загальним правилом.

Крім того, оскільки Підприємством не уточнено, що наведений у зверненні спосіб оплат є вичерпним при наданні послуг, повідомляємо, що випадки у яких РРО / ПРРО може не застосовуватись визначені у статті 9 Закону № 265.

 

Щодо запитання 2

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, як встановлено в п. 1.1 ст. 1 Кодексу, регулюються нормами цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п. 5.3 ст. 5 Кодексу).

Еквайрингом платіжних інструментів, як встановлено п. 10 частини першої ст. 1 Закону України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (зі змінами) (далі – Закон № 1591), є платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі

Еквайрингова установа – надавач платіжних послуг, який надає послугу еквайрингу платіжних інструментів та має ліцензію на надання такої послуги (п. 11 частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає вимогам, визначеним п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

При цьому, п. 133.4 ст. 133 Кодексу на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану застосовується з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

Перелік підприємств, установ та організацій, які за умови їх відповідності вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу можуть бути віднесені до неприбуткових організацій, які не є платниками податку на прибуток підприємств, встановлено           п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні визначають Основи законодавства України про охорону здоров’я.

Закладом охорони здоров’я відповідно до частини першої ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Основи діяльності закладів охорони здоров’я встановлено ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть створюватися та функціонувати як комунальні некомерційні товариства або комунальні установи.

Порядок здійснення фінансового забезпечення охорони здоров’я визначено       ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

При цьому, згідно з частиною десятою ст. 18 Основ законодавства                     України про охорону здоров’я заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за плату від юридичних і фізичних осіб. Плата за такі послуги з медичного обслуговування встановлюється закладами охорони здоров’я самостійно.

Як визначено у частині першій ст. 3 Основ законодавства                     України про охорону здоров’я, медичне обслуговування – це діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з їх наданням.

Перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб (далі – Перелік), затверджено постановою Кабінету Міністрів України  від 05 липня   2024 року № 781 «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» (далі – Постанова № 781).

Переліком за Постановою № 781 для закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності встановлено саме перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення, а не конкретний перелік таких послуг.

Зауважимо, що як визначено п. 5 Постанови № 781, забезпечення надання узагальнених роз’яснень щодо застосування цієї постанови віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров’я України.

Тож комунальне некомерційне підприємство, що є закладом охорони здоров’я, у статусі неприбуткової організації має право здійснювати діяльність та отримувати доходи в межах власної статутної діяльності, у тому числі від надання платних послуг, у порядку, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, згідно із затвердженим переліком за умови, що отримані доходи використовуються таким комунальним некомерційним підприємством виключно для фінансування видатків на його утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених його установчими документами, та не здійснюється розподіл таких доходів серед засновників (учасників) такого підприємства, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.  

На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану                            не вважається порушенням вимог п. 133.4 ст. 133 Кодексу здійснення неприбутковою організацією передачі майна, надання послуг, благодійної допомоги, використання доходів (прибутків) для фінансування видатків,                 не пов’язаних з реалізацією мети та напрямів діяльності, передбачених її установчими документами, на цілі та на користь отримувачів, що визначені пунктом 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених          п. 133.4 ст. 133 Кодексу (з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу), така неприбуткова організація підлягає виключенню з Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр) з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Отже, в загальному порядку вбачається, що операція комунального некомерційного підприємства, що є закладом охорони здоров’я, у статусі неприбуткової організації із надання пацієнтам послуг скринінгу здоров’я у законодавчо встановленому порядку та здійснення оплати послуг еквайрингу у зв’язку з використанням платіжного терміналу в закладі охорони здоров’я при наданні таких послуг не є підставою для виключення такого закладу охорони здоров’я (надавача медичних послуг) з Реєстру за умови дотримання вимог          п. 133.4 ст. 133 Кодексу.

Водночас у зверненні зазначено про оплату закладами охорони здоров’я послуг еквайрингу при наданні пацієнтам послуг скринінгу здоров’я, однак             не наведено перелік відповідних нормативних документів, які встановлюють порядок надання таких послуг скринінгу здоров’я, тому для формування більш конкретної відповіді необхідним є надання інформації про відповідні нормативні документи.   

При цьому, оскільки згідно з п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України             від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) (зі змінами), Міністерство охорони здоров’я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, то питання порядку проведення скринінгів здоров’я належать до компетенції Міністерства охорони здоров’я України.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

  

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію