Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.12.2025 р. № 6790/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення (    ), щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що є громадянином України, (  ) України у (  ) області йому було видане тимчасове посвідчення громадянина, строк дії якого продовжено на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Платник є спадкоємцем майна померлого рідного дядька – громадянина України.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:

1. Яка ставка податку та військового збору буде застосовуватися при отриманні платником доходу у вигляді успадкованого майна померлого дядька?

2. Чи зобов’язаний він, як спадкоємець померлого рідного дядька, подавати декларацію про доходи, у які строки повинен подавати декларацію про доходи, отримані у вигляді успадкованого майна?

3. У які строки платник має сплатити податок на доходи фізичних осіб з вартості успадкованого майна після померлого рідного дядька, до нотаріального оформлення об’єктів спадщини чи після?

4. Визначення вартості об’єкта спадщини у вигляді земельної ділянки та житлового будинку може бути розрахована модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, чи вона має бути визначена суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначена у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку, чи можливе застосування цих обох способів визначення вартості об’єкта спадщини на розсуд платника?

 

Щодо першого питання.

Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі – Закон № 2235) тимчасове посвідчення громадянина України – документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України (ст. 1 Закону № 2235).

Тимчасове посвідчення видається особам, які досягли шістнадцятирічного віку, набули громадянства України та взяли обов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України (п. 2 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1111).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»
п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу резидента України встановлено п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, зокрема, фізична
особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

При цьому ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання – це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року (абзац другий п.п. в п.п. 14.1.213  п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Що стосується підтвердження факту перебування на митній території України не менше 183 днів, то слід зазначити, що законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності (абзац третій             п.п. в п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення  п.п. в п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України               (абзац четвертий п.п. в п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац сьомий п.п. в п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

 Зауважуємо, що видана іноземцю на законних підставах посвідка на постійне проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні і не є документом, на підставі якого визначається резидентський статус платника податку в Україні.

Таким чином, якщо громадянином дотримані критерії, визначені абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то така особа  може бути визнана резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

При цьому зауважуємо, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу).

При цьому об’єктом оподаткування:

резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід
(п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу);

нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні (п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентами встановлено п. 170.10 ст. 170 Кодексу.

Так, відповідно до п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів).

Відповідно до 164.2.10 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід у вигляді вартості успадкованого майна чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом ІV Кодексу.

Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, визначено ст. 174 Кодексу, якою встановлено декілька ставок для оподаткування доходів платника податку, одержаних у вигляді спадщини, зокрема залежно від ступеня споріднення спадкоємця зі спадкодавцем та їх резидентського статусу.

Об’єкти спадщини платника податку з метою оподаткування визначено
п. 174.1 ст. 174 Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Кодексу вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відс., встановленою п. 167.2 ст. 167 Кодексу.

Водночас за ставкою 18 відс., визначеною у п. 167.1 ст. 167 Кодексу, оподатковуються будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем від спадкодавця – нерезидента, та будь-які об’єкти спадщини, що успадковуються спадкоємцем – нерезидентом від спадкодавця – резидента (п.п. 174.2.3 п. 174.2
ст. 174 Кодексу).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п.16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п.1 п.п. 1.2 п. 16¹
підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Враховуючи зазначене, вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем – резидентом, який не є членом сім’ї спадкодавця – резидента першого або другого ступенів споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відс. та військовим збором за ставкою
5 відсотка.

Разом з тим, дохід у вигляді вартості успадкованого майна, отриманий фізичною особою – резидентом/нерезидентом від фізичної особи – нерезидента, або фізичною особою - нерезидентом від фізичної особи – резидента, незалежно від ступеня споріднення, оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором за ставкою 5 відсотка.

Водночас відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України
від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон № 3425) нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом № 3425, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Статтею 43 Закону № 3425 передбачено, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється, зокрема, за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», національним паспортом іноземця або документом, що його замінює.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (ст. 4, 46 Закону № 3425).

 

Щодо другого та третього питання.

Відповідно до п. 174.3 ст. 174 Кодексу особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини.

Водночас п. 179.2 ст. 179 Кодексу визначено, що обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, крім випадків, коли подання податкової декларації прямо передбачено Кодексом, якщо такий платник податку отримував, зокрема, доходи у вигляді об’єктів спадщини, які відповідно до розділу ІV Кодексу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до п. 174.3 ст. 174 Кодексу.

Отже, у разі якщо Вами до нотаріального оформлення спадщини буде сплачено податок на доходи фізичних осіб і військовий збір, то обов’язку щодо подання податкової декларації у Вас не виникає за умови відсутності інших підстав для подання такої декларації.

Разом з цим зауважуємо, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом ІV Кодексу
(п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Кодексу).

Суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій податковій декларації, фізична особа зобов'язана сплатити самостійно до 01 серпня року, що настає за звітним (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).

 

Щодо четвертого питання.

Згідно з п. 174.8 ст. 174 Кодексу у разі спадкування будь-яких об'єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою, ринкова вартість таких об'єктів з метою оподаткування не визначається.

Якщо об'єкти, подаровані платнику податку, оподатковуються за нульовою ставкою, ринкова вартість таких об'єктів з метою оподаткування не визначається.

В інших випадках отримання доходів у вигляді об'єктів спадщини/дарунків об'єктом оподаткування є оціночна вартість або ринкова вартість таких об'єктів спадщини/дарунків, визначена відповідно до п. 172.3 ст. 172 Кодексу.

Так, відповідно до п. 172.3 ст. 172 Кодексу дохід від продажу об’єкта нерухомості, неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об’єкта, визначеної суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку (далі – Єдина база).

Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об’єкта нерухомості, неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб’єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об’єкта.

Внесення інформації зі звітів про оцінку до Єдиної бази здійснюється суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) на підставі звіту про оцінку, електронна версія якого зберігається в Єдиній базі. 

Звіт про оцінку, не зареєстрований у Єдиній базі, без присвоєного унікального реєстраційного номера відповідно до вимог ст. 172 Кодексу або з дати реєстрації якого минуло більше шести місяців, для цілей оподаткування не застосовується. Єдина база не присвоює унікальний реєстраційний номер звіту про оцінку, якщо з дати звіту про оцінку (або у разі здійснення рецензування звіту про оцінку - з дати завершення такого рецензування) минуло більше п’яти робочих днів.

Враховуючи вищевикладене, об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором є вартість нерухомого майна, яка визначена відповідно до п. 172.3 ст. 172 Кодексу, а саме вартість, що розрахована модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази або ринкова вартість, яка визначена суб’єктом оціночної діяльності (у разі не згоди платника податків з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості) та за умови дотримання вимог, встановлених п. 172.3 ст. 172 Кодексу.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.