Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.12.2025 р. № 6940/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначила, що є фізичною особою – підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування другої групи (основний КВЕД 45.32 «Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів»).

Торгівля здійснюється через інтернет шляхом відправлення товару Новою Поштою (є оформлені договори з ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «Нова Пей»). При цьому розрахункові операції проводяться з використанням програмного реєстратора розрахункових операцій та видачею фіскальних чеків покупцям.

При пошкодженні автозапчастини під час транспортування, ТОВ «Нова пошта» відшкодувала збитки згідно претензії. Грошові кошти надійшли на підприємницький рахунок у банку.

З 01.10.2025 набув чинності Закон України від 16 липня 2025 року
№ 4536-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення» та
з метою удосконалення окремих положень податкового законодавства», особи, зазначенні у пп. 4 (фізичні особи – підприємці) і 5 (особи, як провадять незалежну професійну діяльність) частини першої ст. 4 Закон України
від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464), звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) за місяці звітного періоду, за які роботодавцем, зокрема, резидентом Дія Сіті, сплаченого страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Платник податків отримує допомогу від Пенсійного фонду України в розмірі 860,00 грн по догляду за дитиною до досягненню нею 3-х років, така інформація відображається в довідці ОК-5 та ОК-7.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи можна у фіскальному чеку вказувати назву товару «Автозапчастини» без деталізації (без зазначення конкретного найменування автозапчастини)? Якщо така назва порушує вимоги, як тоді правильно називати товар?

2. Чи включати в дохід фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи, кошти, що надійшли від ТОВ «Нова Пошта» згідно з претензією за пошкоджений товар під час транспортування?

3. Чи потрібно сплачувати єдиний внесок за фізичну особу – підприємця, якщо отримує держану допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку?

Щодо питання першого

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО / ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг встановлені в Законі України
від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правових актах, прийнятих на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено в розділі ІІ Закону № 265.

Зокрема, у ст. 3 Закону № 265 встановлено обов’язок суб’єктів господарювання проводити розрахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо), на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО / ПРРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.

Відповідно до абзацу другого п. 2 ст. 3 розділу ІІ Закону № 265 фізичні особи – підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.

Разом з тим, у разі виникнення сумнівів щодо правильності віднесення певних товарів (послуг) до певних груп рекомендуємо використовувати Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016:2010 (наказ Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457) (далі – Державний класифікатор ДК 016:2010) та зазначати товар (послугу), який класифікується за назвою «Групи», замість відображення конкретної позиції.

Звертаємо увагу, що зазначена вище норма Закону № 265 покликана спростити користування касовою технікою для певної категорії платників податків, а тому не містить в собі формалізованих вимог до зазначення найменування товару / послуги у фіскальному касовому чеку (далі – фіскальний чек).

Форми та зміст розрахункових документів визначені у Положенні про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України
від 21.01.2016 № 13 (далі – Положення № 13) у вигляді уніфікованих таблиць, що містять окремі визначені поля, а зміст розрахункового документа передає інформацію, яку повинні зазначати платники податків у встановлених формою вигляді і полі, які є окремими реквізитами розрахункового документа.

За визначенням, наведеним у п. 2 розділу І Положення № 13:

назва товару (послуги) – це слово, поєднання слів або слова та цифрового коду, які відображають споживчі ознаки товару (послуги) та однозначно ідентифікують товар чи послугу в документообігу суб’єктів господарювання;

спрощена назва товару (послуги) – слово, поєднання слів або слова та цифрового коду, які відображають споживчі ознаки товару (послуги) та однозначно ідентифікують належність такого товару до групи продукції та послуг, визначеної у Державному класифікаторі ДК 016:2010.

У п. 2 розділу ІІ Положення № 13 передбачено, що обов’язковими реквізитами розрахункового документа є, зокрема, назва товару (послуги) / спрощена назва товару (послуги) (рядок 11).

Тобто, фіскальний чек на товари (послуги) вважається відповідним
(у частині ідентифікації товару), якщо в ньому зазначена назва товару (послуги).

При цьому спрощена назва товару зазначається у разі, визначеному
в абзаці другому п. 2 ст. 3 Закону № 265 (п. 2 розділу ІІ Положення № 13).

Слід зазначити, що поняття «запасні частини для автотранспортних засобів» є досить широким і охоплює як вузли і агрегати транспортних засобів, так і елементи внутрішнього і зовнішнього оснащення.

Крім того, серед загального асортименту автозапчастин є ті, що зазначені в переліку груп технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 16 березня 2017 року № 231 «Про затвердження переліку груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні,
в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій» (далі – Перелік
№ 231) (як приклад: котушки індуктивності та дроселі; спідометри та тахометри тощо відповідно Переліку № 231).

Враховуючи викладене, фізична особа – підприємець може зазначати
в фіскальному чеку спрощену назву товару «Автозапчастини» (без деталізації та зазначення конкретного найменування автозапчастини) лише за умови,
якщо такий товар не зазначений в Переліку № 231.

Водночас у разі відсутності права на використання спрощеної назви товару, наданого п. 2 ст. 3 розділу ІІ Закону № 265, назва товару повинна зазначатися в фіскальному чеку на загальних підставах таким чином, щоб виконувались одночасно дві умови: назва має відображати споживчі ознаки товару та однозначно ідентифікувати товар чи послугу в документообігу суб’єкта господарювання.

Щодо питання другого

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1
розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку другої групи відносяться фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Згідно з п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку доходом є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Відносини у сфері страхування регулює Закон України від 18 листопада 2021 року № 1909-ІХ «Про страхування», зі змінами (далі – Закон № 1909).

Пунктом 69 частини першої ст. 1 Закону № 1909 визначено, що страхування – правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Частиною першою ст. 979 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) визначено, що договір страхування укладається відповідно до ЦКУ, Закону
№ 1909, інших законодавчих актів.

Відповідно до ст. 980 ЦКУ предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об’єктом страхування можуть бути: життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Частиною першою ст. 90 Закону № 1909 визначено, що сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

Страховик – фінансова установа або філія страховика – нерезидента, які мають право здійснювати діяльність із страхування на території України
(п. 66 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Страхувальник – особа, яка уклала із страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства (п. 68 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Страхова виплата (страхове відшкодування) – грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно
до умов договору страхування та/або законодавства (п. 50 частини першої ст. 1 Закону № 1909).

Таким чином, до доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи не включається страхове відшкодування, визначене відповідно до Закону № 1909.

Разом з тим страховим відшкодуванням не вважається відшкодування вартості товару, яке здійснюється на користь фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи на підставі претензії.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу.

Згідно з п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи – підприємці), які є платниками податку на додану вартість, ведуть облік доходів і витрат за типовою формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

При цьому фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку третьої групи ведуть облік доходів і витрат від виробництва та реалізації власної сільськогосподарської продукції окремо від обліку доходів і витрат від здійснення інших видів підприємницької діяльності.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Враховуючи викладене, у разі якщо перевізником здійснюється на користь фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку другої групи (власника товару) відшкодування вартості втраченого (пошкодженого) товару при перевезенні, то сума такого відшкодування може бути включена до доходу платника єдиного податку з відповідним оподаткуванням.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування доходів можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Щодо питання третього

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон № 2464.

Дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.

Страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону
№ 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи – підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Згідно з п. 3 частини першої ст. 7 Закону № 2464 для платників, зазначених у п. 4 частини першої ст. 4 Закону № 2464, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464
бази нарахування єдиного внеску (частина п’ята ст. 8 Закону № 2464).

Крім того, відповідно до абзацу сьомого п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для осіб:

осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини (абзац дванадцятий п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених в абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Водночас частиною шостою ст. 4 Закону № 2464 визначено, що особи, зазначені, зокрема, у п. 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем, зокрема резидентом Дія Сіті, сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення ними бази нарахування за місяці звітного періоду, за які роботодавцем, зокрема резидентом Дія Сіті, сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску. Самостійно визначена такими особами база нарахування не може перевищувати максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

На виконання вимог зазначених п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року
№ 178 (зі змінами) затверджено Порядок нарахування та сплати єдиного внеску (далі – Порядок).

Відповідно до п.п. 2 п. 1 Порядку передбачено, що Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску, зокрема, за осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.

При цьому за осіб, зазначених у п.п. 2 п. 1 Порядку єдиний внесок нараховується на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період (п.п. 2 п. 2 Порядку).

Згідно з п. 3 Порядку визначено, що єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.

За осіб, зазначених у п.п. 1 – 3 п. 1 Порядку, у тому числі в разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається в розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.

Водночас згідно з п.п. 2 п. 4 Порядку визначено, що обчислення єдиного внеску за осіб, зазначених у п.п. 2 – 4 п. 1 Порядку (крім осіб, зазначених у
п.п 3 п. 1 Порядку) здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі – Платники), якщо виплата допомоги або компенсації проводиться такими структурними підрозділами.

Платники подають до територіальних податкових органів звіти про нарахування та сплату єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що встановлюється Міністерством фінансів України за погодженням з Пенсійним фондом України та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (п. 7 Порядку).

Враховуючи викладене, у разі, якщо фізична особа – підприємець перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, і роботодавцем сплачується за таку особу єдиний внесок у розмірі не меншому від мінімального страхового внеску, то у такому випадку фізична особа – підприємець звільняється від сплати єдиного внеску за себе саму.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

__________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.