X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.12.2025 р. № 6970/ІПК/99-00-09-04-03 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду              звернення приватного підприємства (далі – Підприємство) щодо практичного застосування окремих норм законодавства стосовно зберігання пального, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні Підприємство зазначає, що є платником акцизного податку з реалізації палива, має ліцензію на право зберігання пального.

Підприємство просить надати роз’яснення з наступних питань:

  1. В якому розумінні визначено п. п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Кодексу термін «резервуари, введені в експлуатацію»?
  2. Як розуміти норму п. п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Кодексу, якою визначено, що платники податку - розпорядники акцизних складів зобов’язані зареєструвати усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, враховуючи специфіку діяльності Підприємства з надання послуг зі зберігання пального. Оскільки на акцизному складі будуть розташовані резервуари (введені

в експлуатацію, зокрема, але не вичерпно, сертифікатом про прийняття об’єкта в експлуатацію, або декларацією про готовність об’єкта до експлуатації) частина з яких використовуватиметься Підприємством для зберігання пального та відображена в ліцензії на право здійснення відповідного виду діяльності та Єдиному реєстрі ліцензіатів та місць обігу пального на виконання норм п. 3                 ст. 43, п. 4 ст. 35 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 3817) та відповідно буде зареєстрована в Єдиному державному реєстрі витротомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.

Інша частина резервуарів буде використовуватися Підприємством як технологічні резервуари та резервуари для зберігання непідакцизної продукції у розумінні норм ПКУ (для зберігання води та піноутворювача для забезпечення норм пожежної безпеки, зберігання моторного масла, зберігання відходів ПММ (залишків пального з вмістом води та інших домішок після здійснення технологічної зачистки резервуарів та/або для збирання розлитого пального внаслідок аварії), які в подальшому підлягають утилізації).

  1. Чи потрібно Підприємству реєструвати розташовані на акцизних складах резервуари, які введені в експлуатацію сертифікатом про прийняття об’єкта в експлуатацію або декларацією про готовність об’єкта до експлуатації, облаштовувати їх витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками, і використовуються для зберігання води та піноутворювача для забезпечення норм пожежної безпеки, для зберігання непідакцизної продукції у розумінні норм Кодексу, (мастила, газовий конденсат, антифриз та ін.), для зберігання відходів пально-мастильних матеріалів (залишків пального з вмістом води та інших домішок після здійснення технологічної зачистки резервуарів та/або для збирання розлитого пального внаслідок аварії), які в подальшому підлягають утилізації та резервуарів, які по технічним причинам не придатні для використання в господарській діяльності (порушено цілісність, уражені корозією та з інших причин, які унеможливлюють використання резервуару в господарській та виведені з експлуатації внутрішнім наказом, але при цьому дані резервуари введені в експлуатацію сертифікатами та деклараціями ДІАМ та ДАБК?

Чи повинні такі резервуари зазначатися в заяві про отримання ліцензії на виконання норм ст. 35, ст. 46 Закону № 3817 та п. п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Кодексу відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки, оскільки дані резервуари використовуватимуться для зберігання непідакцизної продукції в розумінні Кодексу, відходів та/або резервуари з технічних причин не придатні для використання в господарській діяльності (порушено цілісність, уражені корозією, інші причини, що унеможливлюють використання резервуару в господарській діяльності)?

  1. Якими нормативними документами під час проведення перевірок посадовими особами ДПС, Підприємство може підтвердити використання резервуарів для зберігання непідакцизної продукції в розумінні Кодексу, відходів та підтвердити факт неможливості використання резервуарів з технічних причин в господарській діяльності (порушено цілісність, уражені  корозією, інші причини, що унеможливлюють використання резервуару в господарській діяльності), у разі невстановлення під час фактичної перевірки посадовими особами ДПС факту зберігання в таких резервуарах пального та іншої підакцизної продукції в розумінні Кодексу?

Щодо питання 1

Згідно із п. «б» п. п. 14.1.6 п. 14.1 ст.14 Кодексу акцизний склад це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Відповідно до п. п. 14.1.1411 п. 14.1 ст.14 Кодексу пальне – нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у п. п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Кодексу розпорядником акцизного складу є суб’єкт господарювання – платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Згідно з п. п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Кодексу платники податку - розпорядники акцизних складів зобов’язані зареєструвати, зокрема, усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.

Відповідно до п. п. 3 п. 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників і рівнемірів - лічильників рівня пального у резервуарі, передачі облікових даних з них електронними засобами зв'язку до контролюючих органів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22 листопада 2017 року 891, резервуар - законодавчо регульований засіб вимірювальної техніки у вигляді стаціонарної споруди або ємності, який призначений для здійснення операцій з обігу пального та його зберігання та для якого встановлена залежність його місткості від абсолютної висоти рівня пального в резервуарі, що оформлено у вигляді градуювальної таблиці.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове   державне  соціальне   страхування   (п.  1   Положення   про

Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 із змінами) (далі – Положення № 227).

Відповідно до п. п. 1 п. 3 Положення № 227 основними завданнями ДПС є реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Отже, питання введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків відповідальності, не належать до компетенції ДПС.

Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів врегульовано ст. 39 Закону України від 17 січня 2011 року № 3038- VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон № 3038) та здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня               2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів».

Згідно із абзацом другим частини першої ст. 4 Закону № 3038 об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури (крім трубопроводів внутрішньогосподарських меліоративних систем).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» (частина друга ст. 39 Закону № 3038)

Частиною восьмою ст. 39 Закону № 3038 встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Пунктом 4 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі – ДІАМ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду» визначено, що ДІАМ, зокрема, відповідно до покладених на неї завдань:

- приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію);

- розглядає в порядку нагляду рішення органів державного архітектурно-будівельного контролю про реєстрацію або повернення декларації про готовність об'єкта до експлуатації (без права реєстрації декларацій), рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт (без права видачі дозволу), рішення про відмову у видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (без права видачі сертифіката).

Отже, з питаннями щодо введення в експлуатацію резервуарів, розміщених на акцизних складах, вжиття заходів стосовно внесення змін чи скасування сертифікатів, якими введено в експлуатацію резервуари для зберігання пального, декларацій про готовність об'єкта до експлуатації Підприємству доцільно звернутися до ДІАМ.

Щодо питань 2, 3

Основні засади регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової, роздрібної торгівлі, зокрема, пального, а також посилення боротьби з його незаконним виробництвом та обігом на території України визначено Законом № 3817.

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону № 3817:

ліцензія - право суб’єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (п. 40 частини першої ст. 1 Закону № 3817).

зберігання пального - надання послуг та/або діяльність, пов’язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб) (п. 32 частини першої ст. 1 Закону № 3817);

місце зберігання пального - об’єкт нерухомого майна, відмінний від земельної ділянки, або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого здійснюється приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного або отриманого від інших осіб), який належить суб’єкту господарювання на праві власності або користування (п. 48 частини першої ст. 1 Закону № 3817);

місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об’ємом до 60 літрів включно), які належать суб’єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб’єктом господарювання (п. 49 частини першої ст. 1 Закону № 3817).

Згідно з  частиною другою ст. 1 Закону № 3817 термін «пальне» вживається у значенні, наведеному у Кодексі.

Відповідно до частини першої ст. 28 Закону № 3817 зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального (частина друга ст. 28 Закону № 3817).

Частиною четвертою ст. 35 Закону № 3817 передбачено, що Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального містить такі відомості, зокрема:

 місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального, - для ліцензій на право виробництва пального, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального (п.14 частини четвертої ст. 35 Закону № 3817);

загальна місткість стаціонарних резервуарів, що використовуються для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, - для ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (п. 15 частини четвертої ст. 35 Закону № 3817).

Відповідно до частини другої ст. 43 Закону № 3817 для отримання ліцензії суб'єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному ст. 42 Кодексу.

Відомості, які необхідно зазначати у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, визначено частиною третьою ст. 43 Закону № 3817.

Частиною п’ятою ст. 43 Закону № 3817 встановлено перелік документів, копії яких додаються до заяви про отримання ліцензії на право, зокрема, зберігання пального.

Пунктом 2 частини п’ятої ст. 43 Закону № 3817 визначено, що до заяви про отримання ліцензії на право зберігання пального додаються наступні копії:

сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об'єктів нерухомого майна, розташованих, зокрема, у місці роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об'єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об'єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об'єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність», - для об'єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

Відповідно до частини третьої ст. 43 Закону у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності зазначаються такі відомості, зокрема:

місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального, - для ліцензій на право виробництва пального, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального (п.13 частини третьої ст. 43 Закону № 3817);

загальна місткість стаціонарних резервуарів, що використовуються для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, - для ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (п.14 частини третьої ст. 43 Закону № 3817).

Порядок заповнення заяв щодо ліцензій на право виробництва пального, на право оптової та роздрібної торгівлі, на право зберігання пального та форми заяв щодо таких ліцензій затверджені постановою Кабінету Міністрів України             від 4 квітня 2025 року № 374 «Деякі питання ведення єдиних реєстрів ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ліцензіатів та місць обігу пального» (далі -                     Порядок № 374).

Відповідно до п. 2 Порядку № 374 у разі подання заяви про отримання ліцензії на право зберігання пального в такій заяві зазначаються, зокрема:

у пункті 8 «Місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального» - місткість кожного окремого стаціонарного резервуара, що використовується для зберігання пального, - для ліцензії на зберігання пального. У цьому пункті для кожного окремого стаціонарного резервуара зазначаються їх інвентаризаційні номери, місткість у літрах (із округленням до двох знаків після коми);

у пункті 9 «Загальна місткість стаціонарних резервуарів, що використовуються для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (літри)» - загальна місткість стаціонарних резервуарів, що використовуються для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, - для ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки. Місткість ємностей у цьому пункті зазначається в літрах (з округленням до двох знаків після коми).

Отже, у Підприємства, як розпорядника акцизного складу, виникає необхідність зареєструвати в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі усі  розташовані на акцизних складах резервуари, які введені в експлуатацію та використовуються виключно для зберігання пального (в т. ч. і резервуари, які призначені для зберігання пального,  введені в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, але з технічних причин не придатні для використання в господарській діяльності та виведені з експлуатації внутрішнім наказом Підприємства).

 Реєстрація резервуарів, які використовуються для зберігання будь-яких інших відмінних від пального у розумінні п. п. 14.1.1411 п. 14.1 ст.14 Кодексу рідин чи відходів, в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі Кодексом не передбачена. В заяві щодо ліцензії на право зберігання пального інформація про такі резервуари не зазначається.

Щодо питання 4

Положеннями Кодексу не передбачено вимог щодо документального оформлення операцій із введення в експлуатацію резервуарів, які Товариство використовує для зберігання непідакцизної продукції та фактичного підтвердження неможливості використання резервуарів з технічних причин в господарській діяльності (порушено цілісність, уражені корозією тощо). Такі операції повинні відображатись згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Зазначимо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику зокрема у сфері бухгалтерського обліку та забезпечує формування і реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Отже, питання щодо документального оформлення операцій із введення в експлуатацію резервуарів, які Товариство використовує для зберігання непідакцизної продукції та питання фактичного підтвердження неможливості використання резервуарів з технічних причин в господарській діяльності (порушено цілісність, уражені корозією тощо) відносяться до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).