Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.01.2026 р. № 264/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (     ), щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що у 2005 році отримано ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, потім у 2008 році було проведене розпаювання земельної ділянки на паї за такими кадастровими номерами:

(      ) площею 8,7753 га – (     );

(      ) площею 11,5126 га – (    );

(      ) площею 8,5105 га – (      ).

Ці земельні ділянки включалися до розрахунку спочатку фіксованого сільськогосподарського податку кожен рік з дня створення господарства, а потім єдиного податку четвертої групи та розрахунку мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) з 2022 року (Додаток 3 до податкової декларації), але без договору оренди землі, так як фізичні особи є власниками фермерського господарства.

В 2025 році (     ) та (     ) отримали податкові повідомлення-рішення про сплату МПЗ з фізичних осіб за 2024 рік.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи правомірно складено податкове повідомлення-рішення про сплату МПЗ за 2024 рік по фізичним особам (     ) та (     ), з урахуванням того, що земельні ділянки були з початковим призначенням для ведення фермерського господарства, задекларовані та сплачені за них фермерським господарством?

2. Якщо нарахування МПЗ фізичним особам є правомірним, а фермерське господарство включило вищевказані земельні ділянки до додатку 1 та додатку 3 податкової декларації платника єдиного податку 4 групи та сплатило податок і МПЗ за 2024 рік у повному обсязі, чи потрібно виключити нарахування податкових зобов’язань за цими ділянками шляхом подання уточнюючих розрахунків зі зменшенням задекларованих сум?

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, визначає Закон України
від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі – Закон № 973).

Згідно з частиною першою ст. 1 Закону № 973 фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 8 Закону № 973 фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону № 973 землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства на праві власності, користування та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Тобто Закон № 973 визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству.

Таким чином, в залежності від оформлення правовідносин між учасниками та засновниками фермерського господарства, у відповідності до вимог цивільного та господарського законодавства, залежить і порядок оподаткування земельних ділянок, які використовуються фермерським господарством.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗКУ право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952).

Тобто Закон № 973 визначає, що при формуванні статуту фермерського господарства як юридичної особи, статутний капітал такої особи повинен формуватися із розрахунку земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до абзацу першого п. 292¹.1 ст. 292¹ Кодексу об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Враховуючи викладене, якщо передача права користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства у статутний капітал фермерського господарства оформлена та зареєстрована відповідно до законодавства, то права та обов’язки землекористування земельною ділянкою переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення державної реєстрації таких прав.

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу МПЗ – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38¹.1.4
п. 38¹.1 ст. 38¹ Кодексу).

Згідно п. 38¹.3 ст. 38¹ Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.

При цьому, нормами п. 38¹.4 ст. 38¹ Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Щодо першого питання

Якщо фермерське господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності членів фермерського господарства, без укладання договору оренди та державної реєстрації переходу такого права користування, то обов’язок з визначення загального МПЗ виникає у власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто платниками у частині МПЗ є власники, які володіють зазначеними земельними ділянками.

Особливості визначення загального МПЗ платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь регулюється
п. 170.14 ст. 170 Кодексу.

Згідно з п.п. 170.14.1 п. 170.14 ст. 170 Кодексу для платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне МПЗ визначається контролюючим органом.

Відповідно до п.п. 170.14.3 п. 170.14 ст. 170 Кодексу визначення загального МПЗ фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

МПЗ обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

Згідно з п.п. 170.14.6 п. 170.14 ст. 170 Кодексу платник податку, який отримав податкове повідомлення-рішення з визначеною контролюючим органом сумою МПЗ та/або розрахованою сумою річного податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб, зобов’язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним МПЗ та/або розрахованою у відповідному податковому повідомленні-рішенні сумою річного податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку має право у порядку, встановленому ст. 42 Кодексу, протягом 30 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення звернутися до контролюючого органу для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо:

земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі;

суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції;

суми сплачених податків, зборів, платежів.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення МПЗ здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки.

Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом
10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов’язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки.

Водночас відповідно до п. 74 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу при визначенні МПЗ у період з 1 січня 2024 року по                   31 грудня року, у якому буде припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»
від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, сума МПЗ, визначена відповідно до п.п. 38¹.1.1 і 38¹.1.2 ст. 38¹ Кодексу, не може становити менше 700 гривень                   з 1 гектара, а для земельних ділянок, у площі яких частка ріллі становить не менше 50 відсотків, – 1400 гривень з 1 гектара. Дія цього пункту не поширюється на земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях можливих бойових дій, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Таким чином, у разі якщо фізичні особи є власниками земельних ділянок, які віднесені до сільськогосподарських угідь, та не передані такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, то у розумінні Кодексу фізичні особи є платниками МПЗ, яке нараховується їм контролюючим органом за місцем їх податкової адреси.

Щодо другого питання

Якщо фермерське господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності у фізичних осіб, без укладання договору оренди та/або без державної реєстрації цих договорів, то обов’язок з визначення МПЗ щодо зазначених земельних ділянок визначається для власників таких земельних ділянок.

Право самостійно уточнювати свої узгоджені податкові зобов’язання з податків шляхом подання уточнюючих розрахунків (з урахуванням строків давності встановлених ст. 102 Кодексу) визначено відповідно до ст. 50 Кодексу.

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.