Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.01.2026 р. № 396/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…), щодо практичного застосування окремих норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що (…) був звільнений.

(…) на рахунок звільненого (півтора місяці перед цим) державного службовця було зараховано кошти у сумі (…) грн із призначенням платежу «Зарплата».

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. До якого податкового (звітного) періоду має бути віднесений дохід фізичної особи у вигляді грошових коштів, фактично виплачених після припинення трудових (службових) відносин на посаді державної служби, якщо фактична виплата відбулася через півтора місяці після звільнення з посади?

2. Чи має значення для цілей оподаткування та податкової звітності дата фактичної виплати доходу, якщо на момент такої виплати фізична особа вже
не перебувала у трудових або службових відносинах з податковим агентом?

3. Чи вважається дохід, виплачений після звільнення з державної служби
з призначенням платежу «Зарплата», доходом отриманим у період проходження державної служби, чи він вважається доходом фізичної особи, отриманим після припинення статусу державного службовця – для цілей податкового обліку та звітності?

4. Яким чином така виплата має бути відображена податковим агентом
у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок):

з точки зору звітного періоду (місяця) відображення,

та ознаки доходу, якщо фактична виплата здійснена після звільнення?

5. Чи породжує отримання такого доходу після звільнення обов’язок фізичної особи вчиняти будь-які додаткові дії у сфері податкової звітності або самостійного декларування доходів, якщо податковий агент уже відобразив відповідні суми у своїй звітності, а суб’єкт декларування вже подав декларацію після звільнення з посади державної служби до отримання цього доходу?

6. У разі якщо, на думку ДПС, питання правової природи такої виплати та пов’язаних із нею обов’язків виходить за межі компетенції податкових органів, або усі чи частина питань у цьому зверненні не належить до компетенції ДПС, прошу зазначити, який саме орган державної влади є належним суб’єктом для надання обов’язкового та узгодженого офіційного роз’яснення з цього питання (частини поставлених питань), оскільки наявна правова невизначеність безпосередньо впливає на обсяг моїх прав та обов’язків і ризик притягнення до юридичної відповідальності?

Щодо питань першого-четвертого

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до частини другої ст. 97 Кодексу законів про працю
(далі – КЗпП) та частини першої ст. 15 Закону України від 24 березня
1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі
з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові
за виконану ним роботу (абзац перший ст. 1 Закону № 108).

Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до якої включаються: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, здійснюється з урахуванням Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5), зокрема, до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці відносяться:

допомога по тимчасовій непрацездатності (п. 3.2 розділу ІІІ Інструкції
№ 5);

оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації (п. 3.3. розділу III Інструкції № 5).

Крім того, згідно з ст. 47 КЗпП роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП,
а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений ст. 116 КЗпП строк виплатити не оспорювану ним суму.

Разом з тим, відповідно до частини першої ст. 12 Закону України
від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105) право на страхові виплати
за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності та тривалість її виплати визначено ст. 15 Закону № 1105.

Згідно з частиною другою ст. 15 Закону № 1105 допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пп. 1 і 7 частини першої ст. 15, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам
з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пп. 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Страхова виплата у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності) (абзац перший частини першої ст. 22 Закону
№ 1105).

Частиною третьою ст. 22 Закону № 1105 визначено, що рішення про призначення страхової виплати приймається страхувальником або уповноваженими ним особами. Страхувальник або уповноважені ним особи здійснюють контроль за правильністю нарахування і своєчасністю здійснення страхових виплат, приймають рішення про відмову в призначенні або припинення страхових виплат (повністю або частково), розглядають підставу і правильність видачі документів, які є підставою для надання страхових виплат.

Порядок фінансування страхувальників уповноваженим органом управління регламентовано ст. 26 Закону № 1105.

Фінансування страхувальників для надання страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності застрахованим особам здійснюється територіальними органами уповноваженого органу управління в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України.

Підставою для фінансування страхувальників територіальними органами уповноваженого органу управління є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Так, згідно з п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги, компенсацій, вартість соціальних послуг та реабілітаційної допомоги (включаючи грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги особам з інвалідністю з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, а також вартість соціальної допомоги в натуральній формі малозабезпеченим сім’ям, що отримана від надавачів соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», у тому числі (але не виключно) у випадках, які зазначені
у цьому підпункті.

Винятки, передбачені п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов’язану з тимчасовою втратою працездатності.

Підпунктом 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у
п.п. 165.1.36 п. 165.1 ст. 165 Кодексу, пп. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 Кодексу та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема:

доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1
п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2
ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Відповідно до п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу платниками військового збору є особи, визначені
п. 162.1 ст. 162 Кодексу.

Об’єктом оподаткування військовим збором, для платників, зазначених
у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить
5 відсотків об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу
(п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Крім того, згідно з п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексу для податкового місяця, податковий Розрахунок, до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий Розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зі змінами та доповненнями, затверджено форму Розрахунку і Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового Розрахунку (далі – Порядок).

Згідно з п. 4 розділу IV Порядку в додатку 4ДФ до Розрахунку у графі 6 «Ознака доходу» зазначається ознака доходу, наведена у розділі 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» додатку 2 до Порядку, зокрема:

під ознакою «101» відображаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);

під ознакою «127» вказуються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Враховуючи викладене та зважаючи на копії документів, наданих Вами до звернення, оскільки нарахування та виплата допомоги по тимчасовій втраті працездатності здійснено юридичною особою за рахунок коштів Пенсійного фонду України після дати Вашого звільнення, то дохід у розмірі вказаної виплати включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як інший дохід та оподатковується податком
на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків і військовим збором
за ставкою 5 відсотків.

При цьому юридична особа зобов’язана виконати усі функції податкового агента, визначені Кодексом, зокрема, в частині нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за рахунок зазначеного доходу та подання відповідної звітності.

Щодо питань п’ятого-шостого

Повноваження, завдання та функції Державної податкової служби України (далі – ДПС) встановлено ст. 19¹ Кодексу та Положенням про Державну податкову службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 (далі – Положення № 227).

Згідно з покладеними завданнями ДПС здійснює контроль за дотриманням вимог податкового законодавства, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС (п. 4 Положення № 227), здійснює адміністрування податків, зборів, платежів, єдиного внеску, у тому числі проводить відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (платників єдиного внеску) (п. 12 Положення № 227).

Водночас згідно з частиною першою ст. 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі – Закон № 1700) Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Відповідно до п. 15 розділу ІІ Положення про апарат Національного агентства з питань запобігання корупції, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 05.02.2020 № 30/20, основним завдання апарату є, зокрема, здійснення в порядку згідно з Законом № 1700 контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб’єктів декларування.

Таким чином, з питань декларування доходів, нарахованих та виплачених Вам після дати звільнення, у Декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, доцільно звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції як до центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовувати