Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.02.2026 р. № 748/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення приватного підприємства (далі – Підприємство)  щодо отримання індивідуальної податкової консультації з питань щодо особливостей застосування мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Підприємство перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку четвертої групи. Підприємство в своїй діяльності використовує транспортні засоби та будівлі, які орендує у фізичних осіб, які знаходяться з Підприємством у трудових відносинах. Сплачує дохід орендодавцям у вигляді орендної плати, утримає та сплачує податок на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) та військовий збір. За 2024 рік суми зазначених податків не були враховані при визначенні МПЗ.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію щодо можливості включення сум ПДФО та військового збору, сплачених з оренди транспортних засобів та будівель, орендованих у фізичних осіб-працівників до розрахунку МПЗ за 2025 рік?

 

Щодо зазначеного питання.

Відповідно до пп. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу МПЗ - мінімальна величина податкового зобов'язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов'язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік
(п.п. 38¹.1.4 п. 38¹.1 ст. 38 ¹ Кодексу).

Особливості визначення загального МПЗ платників єдиного податку встановлено ст. 297¹ Кодексу.

Абзацами першим, другим і п’ятим п. 297¹ .1 ст. 297¹ Кодексу визначено, що платники єдиного податку - власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов’язані подавати додаток з розрахунком загального МПЗ у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік.

У такому додатку, зокрема, зазначається загальна сума сплачених платником єдиного податку податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, та визначених відповідно, зокрема, до п. 297¹.5 ст. 297¹ Кодексу витрат на оренду земельних ділянок (далі у ст. 297¹ Кодексу – загальна сума сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок) протягом податкового (звітного) року.

Форма податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 «Про затвердження форм податкових декларацій платника єдиного податку» зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).

Додаток 3 "Розрахунок загального мінімального податкового зобов’язання за податковий (звітний) рік» є невід’ємною частиною Декларації.

Згідно з абзацами першим, другим п. 297¹.5 ст. 297¹ Кодексу для платників єдиного податку четвертої групи (зокрема, юридичних осіб, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України «Про фермерське господарство») різниця між сумою загального МПЗ та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок обчислюється шляхом віднімання від загального МПЗ загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.

До суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок, зокрема, відноситься ПДФО та військовий збір з доходів фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових або цивільно-правових відносинах (крім доходів, сплачених за придбання товарів у фізичних осіб), з доходів за договорами оренди, суборенди, емфітевзису земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Норма Кодексу щодо зменшення суми МПЗ має прямий зв’язок із доходами фізичної особи в рамках трудових або цивільно-правових відносин із сільськогосподарським товаровиробником.

Відповідно до законодавства України фізичні особи можуть виконувати роботи як на підставі трудового, так і цивільно-правового договору.

Трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП). Так, згідно з частиною першою статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП).

Разом із тим виконання робіт фізичною особою може здійснюватися в рамках договору підряду, передбаченого Цивільним кодексом України (далі ‒ ЦКУ). Відповідно до статті 837 ЦКУ за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що її виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, ‒ достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 ЦКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема:

дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п. 170.1 ст. 170 Кодексу (п.п. 164.2.5 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Особливості оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) визначено п. 170.1 ст. 170 Кодексу.

Податковим агентом платника податку – орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об’єктів нерухомості інших, ніж зазначені в п.п. 170.1.1 п. 170.1 ст. 170 Кодексу (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар (п.п. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 Кодексу).

Згідно з п.п. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 Кодексу доходи, зазначені, зокрема у п.п. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 Кодексу, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказані доходи для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, – 5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, податковий агент, визначення якого наведене у п.п 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Таким чином, законодавство України визначає можливість суб’єктів господарювання залучати до праці найманих працівників за допомогою трудового контракту або в рамках договору підряду для виконання окремих робіт (за цивільно – правовими відносинами).

Відносини щодо оренди майна регулюються главою 58 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), а особливості оренди (найму) будівлі або іншої капітальної споруди - параграфом 4 глави 58 ЦКУ, транспортних засобів – параграфом 5 глави 58 ЦКУ.

Договірні відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), Законом України від 06.10.1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161).

Отже, до суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок, зокрема, відноситься ПДФО та військовий збір з доходів фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових або цивільно-правових відносинах (крім доходів, сплачених за придбання товарів у фізичних осіб), з доходів за договорами оренди, суборенди, емфітевзису земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Водночас, норми Кодексу не передбачають право відносити ПДФО та військовий збір з доходів фізичних осіб за іншими договорами оренди (крім тих, що визначені в п. 297¹.5 ст. 297¹ Кодексу) до суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат для розрахунку загального МПЗ.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатись з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).