Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.02.2026 р. № 760/ІПК/99-00-04-03-02 ІПК

Державна податкова служба України на звернення Товариства щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань особливостей оподаткування мінімальним податковим зобов’язанням (далі – МПЗ) земельних ділянок, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Товариство у своєму зверненні повідомило, що є власником земельних ділянок, які відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення (вид цільового призначення 01.03 – для ведення особистого селянського господарства).

Товариство просить надати індивідуальну  податкову  консультацію з наступних питань:

1. Чи повинно Товариство нараховувати та сплачувати МПЗ щодо земельних ділянок з цільовим призначенням 01.03 – для ведення особистого селянського господарства?
2. Чи підпадають земельні ділянки категорії 01.03 – для ведення особистого селянського господарства для цілей розрахунку МПЗ?
3. Чи має значення фактичне використання таких земель  у господарській діяльності юридичної особи?

Щодо питань 1-3

Обсяг та зміст наданої Товариством інформації про об’єкт земельних ділянок не дає змоги в повній мірі ідентифікувати фактичну сутність операцій (не містить копій договорів, витягів із Державного земельного кадастру, документів землеустрою на земельні ділянки), стосовно яких виникла практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації.

У зв’язку з цим надаємо роз’яснення загальних норм податкового законодавства щодо питань, які належать до компетенції ДПС.   

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу  МПЗ – це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38¹.1.4    п. 38¹.1 ст. 381 Кодексу).

Особливості визначення загального МПЗ платників податку на прибуток підприємств - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь встановлено п. 141.9 ст. 141 Кодексу.

Відповідно до п.п. 141.9.1 п. 141.9 ст. 141 Кодексу платник податку зобов’язаний у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік подавати додаток з розрахунком загального МПЗ.

Розрахунок загального МПЗ здійснюється у додатку МПЗ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897, зі змінами та доповненнями (далі – Декларація) за звітний (податковий) рік та є її невід’ємною частиною, та подається у складі річної Декларації.

Розрахована сума МПЗ щодо кожної земельної ділянки (сільськогосподарських угідь) відповідно до ст. 38¹ Кодексу зазначається у Додатку МПЗ-З до рядка 02 МПЗ-З додатка МПЗ до рядка 06.2 МПЗ Декларації.

Отже, Товариство, яке є платником податку на прибуток та власником земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь категорії земель сільськогосподарського призначення (без зміни їх цільового призначення), повинно розраховувати та сплачувати МПЗ за такі ділянки відповідно до                   ст. 38¹ Кодексу.

У разі, якщо Товариство має у власності земельні ділянки, віднесені до несільськогосподарських угідь, то такий платник податку на прибуток не повинен розраховувати та сплачувати  МПЗ за такі земельні ділянки. 

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування та інше (п. 1.1 ст. 1 Кодексу) і не регулює питання щодо формування земельних ділянок як об’єктів цивільних прав.

Відповідно до частини першої ст. 3 Земельного кодексу України  земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною другою ст. 22 Земельного кодексу України  встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об'єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Також п.п. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Несільськогосподарські угіддя – це господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо (п.п.14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Питання реєстрації та статусу земельної ділянки регулюється положеннями Земельного кодексу України, а питання оподаткування земельних ділянок регулюються Кодексом.

Відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок.

Класифікація земель за угіддями наведена в Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (далі – КВЗУ), наведеному в додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051.

Тобто, щоб визначити вид сільськогосподарського угіддя платникам податків потрібно користуватися КВЗУ, керуватися даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків.

При цьому, щодо класифікації земель за угіддями слід звернутися до Державного земельного кадастру.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатись з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).