Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.02.2026 р. № 851/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (   ) щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та в межах компетенції повідомляє наступне.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що є фізичною особою -підприємцем, в період 2025 року перебувала на спрощеній системі оподаткування з використанням програмних реєстраторів розрахункових операцій та POS -терміналом.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Що робити з коштами, які надійшли 01.01.2025 та 02.01.2025 на розрахунковий рахунок від продажу товарів 31.12.2024 при оплаті карткою чи включаються ці кошти до доходу 2025 року на спрощеній системі оподаткування чи ні?

2. Яким чином правильно визначається дата отримання доходу фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку при здійсненні нею розрахунків за допомогою POS – терміналів у 2025 році?

Щодо питань першого - другого

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Платіжна послуга – діяльність надавача платіжних послуг з виконанням та/або супроводження платіжних операцій (п. 58 частини першої ст. 1 Закону                     № 1591).

Еквайринг платіжних інструментів (далі – еквайринг) – це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі (п. 10                           частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Платіжний інструмент – персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погодженні користувачем та надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (п. 63                       частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (п. 3                   частини першої ст. 1 Закону № 1591).

Таким чином, для суб’єктів господарювання в розумінні Закону № 1591 зарахування коштів на його поточний рахунок, відкритий в Україні, є безготівковим розрахунком.

Частиною третьою ст. 1088 Цивільного кодексу України передбачено, що безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає
із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Відповідно до ст. 40 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі – Закон № 679) Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням паперових та електронних документів, платіжних інструментів та готівки,
а також координує організацію розрахунків.

Крім того, згідно зі ст. 56 Закону № 679 Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Так, постановою Правління Національного банку України від 29 липня
2022 року № 163 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Згідно з п. 13 ст. 1 Закону № 1591 електронний платіжний засіб
(далі – ЕПЗ) – це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону № 1591 платіжна картка – це ЕПЗ у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі – Положення № 164).

Згідно з п.п. 24 п. 3 розділу І Положення № 164 платіжна операція – це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Обов’язок застосування РРО та ПРРО виникає за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначені законодавством, у тому числі, нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням ЕПЗ, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (ст. 3 Закону № 265).

Отже, Законом № 265 ототожнюються правила застосування РРО/ПРРО
як для готівкових так і безготівкових розрахунків, здійснених за допомогою ЕПЗ (зокрема, через POS-терміналів), що проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Тобто операції, здійснені з використанням POS-терміналу у безготівковій формі, потребують застосування РРО або ПPPO у встановленому Законом № 265 порядку.

Стаття 2 Закону № 265 визначає терміни, які вживаються в наступному значенні:

розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом № 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.

Тобто, виходячи зі змісту визначень, у разі використання РРО/ПРРО підтвердженням факту продажу товарів та отримання коштів є розрахунковий документ, зокрема, касовий чек.

Враховуючи викладене, у разі здійснення розрахунків суб’єктами господарювання – фізичними особами – підприємцями за допомогою
POS-терміналів з видачею фіскального (касового) чека, датою отримання доходу з метою його оподаткування є дата, зазначена в фіскальному (касовому) чекові. Тобто зазначений дохід буде відноситися до звітного періоду на який припадає дата фіскального (касового) чеку.

Зауважуємо, що позиція щодо дати визначення доходу фізичною особою – підприємцем при здійсненні розрахунків за допомогою платіжного терміналу погоджена Міністерством фінансів України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики з адміністрування податків.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.