Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.02.2026 р. № 856/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної консультації щодо обов’язку платника податків зберігати фіскальні касові чеки для підтвердження факту придбання та списання пального, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до інформації, наведеної у зверненні, Товариство здійснює придбання пального, плата за яке здійснюється виключно у безготівковій формі.

В межах виконання договору постачання Товариству надані номерні паливні картки, за допомогою яких працівники здійснюють заправку автомобілів під час виконання службових обов’язків. Під час кожної заправки оператором АЗС формується фіскальний чек РРО/ПРРО.

За результатами кожного календарного місяця постачальник пального надає Товариству: зведену (деталізовану) відомість (звіт, акт) з інформацією про всі операції заправки за паливними картками (дата, час, АЗС, обсяг пального, ідентифікація транспортного засобу інше); видаткову накладну на загальний обсяг пального, фактично відпущеного протягом місяця.

Списання пального здійснюється на підставі внутрішніх облікових документів (подорожніх листів, які оформлюються з періодичністю, визначеною підприємством), що використовуються для внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку.

У зв’язку із зазначеним, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи призводить до порушення вимог податкового законодавства, зокрема пунктів 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу, підтвердження факту придбання та списання пального без зберігання паперових примірників фіскальних чеків РРО/ПРРО за наявності сукупності інших первинних документів у Товариства, таких як договір з постачальником, зведені документи постачальника та внутрішні облікові документи, що підтверджують використання пального у господарській діяльності?

2. Чи може зведена (деталізована) відомість постачальника разом із видатковою накладною, договором поставки та внутрішніми обліковими документами Товариства вважатися належними первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 996) для підтвердження факту отримання та списання пального?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 ст. 5 Кодексу поняття, правила та положення, установлені Кодексу та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у Кодексу і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до п. 16.1 ст. 16 Кодексу платник податків зобов’язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому в податковому та митному законодавстві, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та  зборів,  забезпечувати збереження документів, пов’язаних із виконанням податкового обов’язку, протягом строків, установлених у Кодексі.

Згідно з п. 36.5 ст. 36 Кодексу відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несе платник податків, крім випадків, визначених у Кодексі.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, встановлено у ст. 44 Кодексу.

Для цілей оподаткування відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено у законодавстві.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені в абзаці першому п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (абзац перший п.  44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено в Законі № 996.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частиною другою ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який веде підприємство. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною п’ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральному вимірниках); посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлює Національний банк України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п’ята ст. 9 Закону № 996).

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами (далі – Положення № 88).

Пунктом п. 2.1 глави 2 Положення № 88 визначено, що для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265), розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій із видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених у Законі № 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або програмним РРО (далі – ПРРО), чи заповнений вручну.

Водночас відповідно до вимог п. 2 ст. 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі «Інтернет», при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї РРО чи дисплеї пристрою, на якому встановлений ПРРО, QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Отже,  виходячи   з  аналізу  положень   норм  Закону  № 265   зазначаємо, що  паперова  та  електронна  форма розрахункових документів є рівнозначними.

Форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов’язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, визначені у Положенні про форму та зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (зі змінами)
(далі – Положення № 13).

Фіскальний чек – це розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), РРО або ПРРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги) (п. 1 розділу II Положення № 13).

У свою чергу відповідно до п. 85.2 ст. 85 Кодексу платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

До переліку документів, що підтверджують господарські операції платників податків, зокрема належать: договір постачання, видаткова накладна, акт приймання-передачі, інші документи, які містять реквізити, що дають змогу ідентифікувати постачальника та отримувача пального, його найменування та обсяги, код згідно з УКТ ЗЕД, а також інші дані, необхідні для ідентифікації відповідної господарської операції.

Отже, з урахуванням специфіки операцій із придбання пального за паливними картками відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996 такі господарські операції можуть підтверджуватися видатковими накладними та актами приймання-передачі, а також іншими первинними та розрахунковими документами, у тому числі фіскальними чеками, створеними відповідно до норм чинного законодавства.

Слід зазначити, що  фіскальний чек підтверджує факт придбання пального, однак сам по собі не є документом, що підтверджує факт його використання у господарській діяльності платника податків.

При цьому зазначаємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону №  996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Отже, питання порядку оформлення первинними документами операцій з придбання пального та його списання, а також відображення у бухгалтерському обліку таких операцій, належить до компетенції до Міністерства фінансів України.

Водночас інформуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.