Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.02.2026 р. № 929/ІПК/99-00-21-02-01 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення Приватного акціонерного товариства (далі – Товариство) про надання індивідуальної податкової консультації стосовно необхідності відрахування до державного бюджету дивідендів на державну частку у разі наявності законодавчої заборони приймати рішення про виплату дивідендів, та керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник зазначив, що є господарським товариством державного сектору економіки, більше 50 відсотків акцій якого належить державі в особі Фонду державного майна України. За результатами фінансово-господарської діяльності за 2024 рік Товариство отримало чистий прибуток та водночас вартість чистих активів (власного капіталу) за цей період є меншою від розміру його статутного капіталу, що є законодавчою підставою для заборони приймати рішення про виплату дивідендів відповідно до вимог
статті 35 Закону України «Про акціонерні товариства».

Також платник повідомив, що Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» зобов’язує господарські товариства, які не прийняли в установлений термін рішення про виплату дивідендів на державну частку повинні до 1 липня року, що настає за звітним, сплатити до державного бюджету частину чистого прибутку (доходу) у розмірі 90 відсотків.

З урахуванням зазначеного вище платник просить надати роз’яснення на наступні питання:

1. Чи виникає у Товариства податкове зобов’язання зі сплати дивідендів на державну частку (частини чистого прибутку (доходу)) до державного бюджету у разі якщо рішення про розподіл чистого прибутку та виплату дивідендів на державну частку не приймалось?
2. Чи є правомірним відображення у фінансовій та податковій звітності відсутності зобов’язання зі сплати дивідендів державі за умови наявності юридичних підстав?
3.  Яким чином відобразити у звітності рішення про відсутність зобов’язань зі сплати дивідендів (частини чистого прибутку (доходу)) державі, спрямування чистого прибутку на покриття збитків минулих років або відновлення вартості чистих активів?

Щодо питання 1

Правові основи управління об’єктами державної власності визначені Законом України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об'єктами державної власності»  (Закон № 185).

Відповідно до абзацу першого частини п’ятої статті 11 Закону № 185 передбачено, що рішення про розподіл прибутку і збитків, розмір та порядок виплати дивідендів господарських товариств, у статутному капіталі яких є акції (частки), що прямо чи опосередковано належать державі, приймається вищим органом управління таких господарських товариств у порядку, передбаченому законом.

Слід зауважити, що згідно з частиною четвертою статті 11 Закону № 185 встановлено, що у разі якщо держава є єдиним акціонером (учасником) господарської організації, функції з управління корпоративними правами держави виконуються відповідно до цього Закону безпосередньо, без скликання загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства.

Загальні збори акціонерів (учасників) господарського товариства, у статутному капіталі якого 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, затверджують розмір частини чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у відповідному році, відповідно до Державної дивідендної політики, затвердженої Кабінетом Міністрів України (абзац третій частини п’ятої статті 11 Закону № 185).

Державну дивідендну політику затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2024 року № 1369 «Деякі питання Політики державної власності» (далі – Дивідендна політика).

Дивідендна політика спрямована на реалізацію державою права як акціонера (учасника) товариства з контрольною часткою держави на отримання дивідендів та прав власника щодо отримання частини чистого прибутку (доходу) підприємства за результатами їх фінансово-господарської діяльності (абзац перший пункту 2 Дивідендної політики).

Відповідно до абзацу третього пункту 6 Дивідендної політики вищий орган управління підприємства, товариства приймає рішення про виплату дивідендів (відрахування частини чистого прибутку) у розмірі не менше 75 відсотків чистого прибутку підприємства (товариства з контрольною часткою держави) за відповідний звітний період.

Виплата дивідендів товариством з контрольною часткою держави здійснюється щороку з чистого прибутку за звітний рік та/або нерозподіленого прибутку, та/або резервного капіталу (пункту 8 Дивідендної політики).

Разом з тим статтею 158 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть встановлюватися випадки, у яких акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та/або здійснювати їх виплату.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 35 Закону України від 27 липня 2022 року № 2465-IX «Про акціонерні товариства» встановлено, що акціонерне товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів та здійснювати виплату дивідендів за простими акціями, якщо:

звіт про результати емісії акцій не зареєстровано у встановленому законодавством порядку;

власний капітал товариства є меншим або у результаті такої виплати стане меншим за суму розмірів його статутного капіталу, резервного капіталу та розміру перевищення ліквідаційної вартості привілейованих акцій над їх номінальною вартістю (положення цього пункту не застосовуються до банків);

майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів за зобов’язаннями, строк виконання яких настав, або за результатами прийняття такого рішення стане недостатньо для задоволення таких вимог.

Водночас абзацом другим статті 19 Закону 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі – Закон № 4059), зокрема, встановлено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 50 і більше відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті, та крім господарських товариств, акціонером (учасником) яких є господарське товариство, у статутному капіталі якого 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, включених до консолідованої фінансової звітності такого господарського товариства), які не прийняли рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним періодом, сплачують до загального фонду державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі 90 відсотків до 1 липня року, що настає за звітним періодом.

На суму несвоєчасно сплачених коштів (частини чистого прибутку) до державного бюджету контролюючими органами нараховується пеня, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

Слід зазначити, що відповідно до положень статті 19 Закону № 4059 регулюються питання сплати до бюджету частини чистого прибутку на державну частку господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави та які не прийняли рішення про виплату дивідендів, у тому випадку, коли законодавчі заборони на виплату дивідендів відсутні, проте загальними зборами товариства не прийнято рішень про їхню виплату у встановлений законодавством термін.

Отже, якщо є законодавча заборона щодо приймання рішення про виплату дивідендів та здійснення виплати дивідендів, податкове зобов’язання з виплати дивідендів на державну частку (частини чистого прибутку (доходу)) у платника не виникає.

Щодо питання 2, 3

Форма розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 березня 2021 року за № 264/35886, у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 липня 2023 року № 366, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20 липня 2023 року за № 1226/40282 (зі змінами) (далі – Розрахунок).

У разі відсутності податкового зобов’язання зі сплати дивідендів на державну частку (частини чистого прибутку (доходу)) на підставі законодавчої заборони з виплати дивідендів на державну частку (частини чистого прибутку (доходу)) платник у формі Розрахунку, зокрема, заповнює:

у рядку 11 «Інформація щодо рішення про спрямування частини чистого прибутку на виплату дивідендів на державну частку» відмітку «рішення не прийняте»;

у основній частини у рядку 10 «Норматив відрахування частини чистого прибутку (доходу)/ дивідендів на державну частку (%)»зазначає 0;

показники таблиці «Інформація щодо законодавчих підстав для застосування зниженого/збільшеного нормативу відрахування (звільнення від сплати, зменшення/збільшення бази відрахування), розстрочення платежу».

Разом з тим відповідно до пункту 46.4 статті 46 Кодексу до Розрахунку необхідно подати доповнення та пояснення щодо законодавчої заборони стосовно прийняття рішення про виплату дивідендів, складені у довільній формі, про що зазначається у полі «Наявність доповнення¹⁴» Розрахунку.

Таке доповнення вважатиметься невід’ємною частиною Розрахунку. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі, заповнивши відповідні рядки із цього блоку Розрахунку.

Щодо питання правомірності відображення у фінансовій звітності відсутності зобов’язання зі сплати дивідендів державі за умови наявності юридичних підстав, а також спрямування чистого прибутку на покриття збитків минулих років або відновлення вартості чистих активів

Відповідно до статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року
№ 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Отже з порушених питань доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 глави 3 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

_____________________________________________________________