Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ЧЕРНІГІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.02.2026 р. № 960/ІПК/25-01-24-01-08

Головне управління ДПС у Чернігівській області, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI із змінами і доповненнями (далі – Кодекс), розглянуло звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок)  та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомляє, що з працівником був укладений строковий трудовий договір з      .2025 по      .2025. З      .2025 по      .2025 працівнику було відкрито листок непрацездатності, який у подальшому був продовжений по      .2026. Звільнення працівника відбулося      .2025 на підставі п.2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. У день звільнення працівнику була нарахована та виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності за перші п’ять днів за рахунок роботодавця. Страховий випадок (тимчасова непрацездатність) настав у період дії трудових відносин. Після закриття та обробки електронного листка непрацездатності у системі  Пенсійного фонду України він набув статусу «готовий до сплати» після закінчення трудових відносин (через 7 днів після закриття). Сума допомоги по тимчасовій непрацездатності починаючи з шостого дня за весь період (з      .2025 по      .2025 року) за рахунок коштів Пенсійного фонду України на користь працівника була нарахована та зареєстрована у кабінеті Пенсійного фонду України       .2026 року.                       

Платник податків у зверненні просить надати індивідуальну податкову  консультацію з наступного питання:

Чи зобов’язаний роботодавець нараховувати та сплачувати єдиний внесок на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду України (починаючи з шостого дня      2025), звільненому працівнику, якщо страховий випадок настав у період трудових відносин?

Згідно з ст. 23 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до абзацу третього п. 14 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої ст. 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за п. 13 частини першої ст. 40).

Згідно зі ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Пунктом 1 ст. 12 Закону України від 23 вересня 1999 року
№ 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 1105) встановлено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Підставою для призначення, зокрема, допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності (п. 1 частини першої ст. 23 Закону № 1105).

Частиною другою ст. 15 Закону № 1105 встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пп. 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) відповідно до законодавства, незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пп. 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до абзацу сьомого п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, та органи, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених в абзаці сьомому  п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, є, зокрема, суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності (абзац другий п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно з п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464 страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, після звільнення працівника юридична особа не несе обов'язку страхувальника, а відповідно, і платника страхових внесків. Тобто сума допомоги по тимчасовій непрацездатності, нарахована та виплачена особі після її звільнення, не є базою нарахування єдиного внеску.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.