Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.03.2026 р. № 1164/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернень ТОВ «» (далі – ТОВ), щодо визначення мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) за земельні ділянки які значаться як «землі під господарськими будівлями і дворами» та «землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами» та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ є платником податку на прибуток на загальних підставах. З листопада 2022 року підприємство уклало договори оренди землі з «» міською радою з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01). Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку категорія земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення. При цьому вся площа земельних ділянок значиться як  «землі під господарськими будівлями і дворами» та «землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами», що відображено в експлікації земельних угідь.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

         1. Чи повинно ТОВ розраховувати МПЗ згідно з Кодексом на дані орендовані земельні ділянки? 

          2. Чи є дані земельні ділянки об’єктом оподаткування для визначення МПЗ?

 

        Щодо питань 1-2

Питання реєстрації та статусу земельної ділянки регулюється положеннями Земельного кодексу України, а питання оподаткування земельних ділянок регулюється Кодексом.

Згідно з частиною першою ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною другою ст. 22 Земельного кодексу України  встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі під об'єктами виробництва біометану, які є складовими комплексів з виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Також п.п. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що сільськогосподарські угіддя – це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Несільськогосподарські угіддя – це господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо (п.п.14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок.

Класифікація земель за угіддями наведена в Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (далі – КВЗУ), наведеному в додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженому постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051.

Тобто, щоб визначити вид сільськогосподарського угіддя платникам податків слід керуватися КВЗУ, даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майна, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

При цьому, щодо класифікації земель за угіддями слід звернутися до Державного земельного кадастру.

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу  МПЗ – це мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38¹.1.4  п. 38¹.1ст. 38¹ Кодексу).

Відповідно до п. 38¹.3 ст. 38¹ Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.

Згідно з п. 38¹.4 ст. 38¹ Кодексу у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

Особливості визначення загального МПЗ платників податку на прибуток підприємств - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь встановлено п. 141.9 ст. 141 Кодексу.

Відповідно до п.п. 141.9.1 п. 141.9 ст. 141 Кодексу платник податку зобов’язаний у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік подавати додаток з розрахунком загального МПЗ.

  Отже, у разі користування суб’єктами господарювання земельною ділянкою, віднесеною до несільськогосподарських угідь категорії земель  сільськогосподарського призначення (без зміни її цільового призначення) на підставі договору оренди, платник податку на прибуток на загальних підставах не повинен розраховувати та сплачувати МПЗ за таку ділянку.

При цьому, незважаючи на цільове призначення земельної ділянки, у разі якщо орендована земля з відповідною державною реєстрацію правочину відноситься до сільськогосподарських угідь, то суб’єкту господарювання необхідно розрахувати МПЗ.

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатись з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).