Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.03.2026 р. № 1327/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…), щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що з (…) у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України був вимушений разом із сім’єю виїхати до Румунії. Ми отримали у цій країні дозвіл на проживання (тимчасовий захист) та зареєструвалися за місцем проживання, що підтверджується відповідними документами.

З того часу платник податків на постійній основі проживає у Румунії і за останні (…) не перебував в Україні взагалі. Станом на 2025 рік центр життєвих інтересів повністю зосереджений у Румунії: сім’я (дружина та донька) проживає із платником податків; платник податків не має жодних економічних інтересів в Україні (не є працевлаштованим або самозайнятою особою, не є учасником/кінцевим бенефіціарним власником юридичних осіб – жодних доходів в Україні не має); не має нерухомого або рухомого майна на території України у власності чи користуванні; не користуюся українськими банківськими рахунками.

(…) платник податків зареєстрував румунську компанію – (…), про яку звітував в Україні за правилами контрольованих іноземних компаній, оскільки до (…) був зареєстрований фізичною особою – підприємцем.

(…) платник податків отримав сертифікат податкового резидента Румунії, в якому зазначено, що має необмежене податкове зобов’язання в Румунії, тобто є податковим резидентом Румунії, починаючи з (…) року.

Враховуючи намір платника податків надалі проживати із сім’єю у Румунії, відсутність будь-яких зв’язків із Україною, платник податків вважає себе податковим резидентом Румунії у 2025 році перш за все з точки зору Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Румунією та Кодексом, відтак не вважаються контролером іноземної компанії в Україні та не зобов’язаний подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є платник податків податковим резидентом України у 2025 році відповідно до підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу та статті 4 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Румунією, враховуючи ситуацію та оцінку наведених аргументів із документальним підтвердженням?

2. Чи є платник податків контролером іноземної (…) у 2025 році, якщо є податковим резидентом Румунії за Конвенцією про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Румунією?

3. Чи зобов’язаний платник податків подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії по своїй румунській компанії – (…) за результатами 2025 року, якщо платник податків не вважає себе податковим резидентом України?

4. Які дії має вчинити платник податків, щоб повідомити контролюючий орган про відсутність обов’язку подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії по румунській компанії – (…) за результатами 2025 року у зв’язку зі зміною свого податкового статусу?

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо питання першого

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 Кодексу).

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (підпункт «в» підпункту 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено підпунктом «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (стаття 29 Цивільного кодексу України).

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні.

При цьому постійним місцем проживання згідно зі статтею 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов’язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності (підпункт «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу Кодексу).

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац сьомий підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Таким чином, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

При цьому зауважуємо, що до повноважень контролюючого органу не відноситься функція визначення резидентського статусу фізичної особи, тобто фізична особа самостійно визначає його на підставі підпункту «в» підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Щодо питань другого-четвертого

Контрольованою іноземною компанією визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України (підпункт 39².1.1 пункту 39².1 статті 39² розділу І Кодексу).

Відповідно до підпункту 39².1.2 пункту 39².1 статті 39² розділу I Кодексу контролюючою особою є фізична особа або юридична особа – резиденти України, що є прямими або опосередкованими власниками (контролерами) контрольованої іноземної компанії.

Зокрема, іноземна компанія визнається контрольованою іноземною компанією, якщо фізична особа – резидент України або юридична особа – резидент України:

а) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 50 відсотків, або

б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відсотків, за умови що декілька фізичних осіб – резидентів України  та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків, або

в) окремо або разом з іншими резидентами України – пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.

Пунктом 39².5 статті 39² Кодексу встановлені вимоги щодо складання та подання Звіту про контрольовані іноземні компанії. Зокрема, підпунктом 39².5.2 пункту 39².5 статті 39² Кодексу передбачено, що контролюючі особи зобов’язані подавати Звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств за відповідний календарний рік засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

До Звіту про контрольовані іноземні компанії в обов’язковому порядку додаються завірені належним чином копії фінансової звітності контрольованої іноземної компанії, що підтверджують розмір прибутку контрольованої іноземної компанії за звітний (податковий) рік. Якщо граничні строки підготовки фінансової звітності у відповідній іноземній юрисдикції спливають пізніше граничних строків подання річної декларації про майновий стан і доходи або податкової декларації з податку на прибуток підприємств, такі копії фінансової звітності контрольованої іноземної компанії подаються разом із річною декларацією про майновий стан і доходи або податковою декларацією з податку на прибуток підприємств за наступний звітний (податковий) період.

Отже, контролююча особа зобов’язана подати Звіт про контрольовані іноземні компанії до контролюючого органу одночасно з поданням річної декларації про майновий стан і доходи за відповідний календарний рік.

Наказом Міністерства фінансів України від 25.08.2022 № 254 затверджено форму Звіту про контрольовані іноземні компанії, скорочену форму Звіту про контрольовані іноземні компанії та Порядок заповнення Звіту про контрольовані іноземні компанії, скороченої форми Звіту про контрольовані іноземні компанії і подання до контролюючого органу.

Відповідно до вимог Кодексу фізична чи юридична особа визнається контролюючою особою у разі відповідності критеріям, встановленим підпунктом 39².1.2 пункту 39².1 статті 39² Кодексу. Зокрема, обов’язок щодо подання Звіту про контрольовані іноземні компанії покладається виключно на фізичних та юридичних осіб – резидентів України.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

________________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.