Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.03.2026 р. № 1336/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, КНП є комунальним закладом охорони здоров’я, який здійснює господарську діяльність з медичної практики на підставі ліцензії Міністерства охорони здоров’я України і має статус неприбуткової організації.

В структурі КНП є зуботехнічна лабораторія. Послуги такої лабораторії вважаються невід’ємною частиною медичних послуг у стоматології, оскільки вони спрямовані на виготовлення індивідуальних конструкцій (змінних та незмінних конструкцій, протезів, коронок тощо), що підпадає під поняття лікування та реабілітації пацієнтів. КНП має намір укласти договір щодо надання зуботехнічних послуг з виготовлення індивідуальних та незмінних конструкцій іншому комунальному закладу охорони здоров’я.

Враховуючи вищевикладене, КНП просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. чи звільняються від оподаткування ПДВ відповідно до  підпункту 197.1.5 пункту 197.1 розділу V ПКУ операції з постачання зуботехнічних послуг іншому комунальному закладу охорони здоров’я;
2. чи не призведе укладення КНП договору з іншим комунальним закладом охорони здоров’я щодо надання зуботехнічних послуг до втрати КНП статусу неприбуткової організації?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу І ПКУ інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні визначають Основи законодавства України про охорону здоров’я.

Закладом охорони здоров’я відповідно до частини першої статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Основи діяльності закладів охорони здоров’я встановлено статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть створюватися та функціонувати як комунальні некомерційні товариства або комунальні установи.

Порядок здійснення фінансового забезпечення охорони здоров’я визначено       статтею 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Відповідно до частини першої статті 18 Основ законодавства                     України про охорону здоров’я фінансове забезпечення охорони здоров’я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Заклади охорони здоров'я державної та комунальної форм власності згідно з частиною десятою ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, а також в інших випадках, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, за плату від юридичних і фізичних осіб. Плата за такі послуги з медичного обслуговування встановлюється закладами охорони здоров’я самостійно.

Як визначено у частині першій статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, медичне обслуговування – це діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з їх наданням.

Послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) – послуга (у тому числі оцінювання повсякденного функціонування особи, реабілітаційна послуга), що надається пацієнту в закладі охорони здоров’я, реабілітаційному закладі або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт.

Перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб (далі – Перелік), затверджено постановою Кабінету Міністрів України  від 05 липня 2024 року № 781 «Деякі питання надання послуг з медичного обслуговування населення за плату від юридичних і фізичних осіб» (далі – Постанова № 781).

Переліком за Постановою № 781 для закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності встановлено саме перелік випадків, за яких заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування населення, а не конкретний перелік таких послуг.

Як визначено пунктом 5 Постанови № 781, забезпечення надання узагальнених роз’яснень щодо застосування цієї постанови віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров’я України.

Зауважимо, що згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 9 січня 2025 року № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» (зі змінами) під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

Відповідно до вимог пункту 15 частини першої статті 7 Закону України від 02 березня 2015 року № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» медична практика є видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

При цьому фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо питання 1

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ визначено, що звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з медичного обслуговування населення (медична послуга) закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію на постачання таких послуг, а також постачання послуг для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю реабілітаційними закладами, що мають ліцензію на постачання таких послуг відповідно до законодавства, крім послуг, перерахованих у підпунктах «а» – «о» підпункту 197.1.5 пункту 197.1 розділу V ПКУ.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм ПКУ та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, що наявні у зверненні, ДПС повідомляє.

Операції з постачання закладом охорони здоров’я послуг з медичного обслуговування населення (медичних послуг) згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ є об’єктом оподаткування ПДВ.

Згідно з підпунктом 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з медичного обслуговування (медичної послуги), що надаються закладами охорони здоров’я, за умови, що такі послуги:

надаються безпосередньо закладом охорони здоров’я населенню (фізичним особам, а не іншому закладу охорони здоров’я);

надаються закладом охорони здоров’я, який має ліцензію на постачання таких послуг;

не належать до переліку послуг, визначених у підпунктах «а»–«о» підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ.

Таким чином, у разі якщо заклад охорони здоров’я – платник ПДВ фактично надає медичні (стоматологічні) послуги конкретним фізичним особам – пацієнтам, і такі послуги не належить до переліку виключень, визначених  у підпунктах «а» – «о» підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ, та заклад охорони здоров’я  має відповідну ліцензію, операції з постачання таких послуг звільняються від оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 197.1.5 пункту 197.1 статті 197 розділу V ПКУ.

У разі недотримання хоча б однієї із зазначених умов операції з постачання таких послуг підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

Отже, у разі надання послуг (зуботехнічних) не безпосередньо населенню, а іншому закладу охорони здоров’я, операції КНП з постачання такої послуги підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

Щодо питання 2

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Пунктом 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Згідно з підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення).

Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший підпункту 133.4.2 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ).

При цьому, пункт 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану застосовується з урахуванням положень пункту 63 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ.

Перелік підприємств, установ та організацій, які за умови їх відповідності вимогам пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ можуть бути віднесені до неприбуткових організацій, які не є платниками податку на прибуток підприємств, встановлено  підпунктом 133.4.6 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ.

Отже, в загальному порядку КНП, що є закладом охорони здоров’я, у статусі неприбуткової організації має право здійснювати діяльність без мети одержання прибутку та отримувати доходи в межах власної статутної діяльності, у тому числі від надання платних послуг з медичного обслуговування, у порядку, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, згідно із затвердженим компетентним органом переліком за умови, що отримані доходи використовуються таким комунальним некомерційним підприємством виключно для фінансування видатків на його утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених його установчими документами, та не здійснюється розподіл таких доходів серед засновників (учасників) такого підприємства, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

Що стосується надання платних зуботехнічних послуг КНП, яке є комунальним закладом охорони здоров’я у статусі неприбуткової організації, на виконання замовлення іншого комунального закладу охорони здоров’я, то вбачається, що надання таких послуг має відповідати Переліку за Постановою № 781, здійснюватися на некомерційній основі (тобто без мети отримання прибутку) з дотриманням вимог пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ.    

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених          пунктом 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ (з урахуванням положень пункту 63 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ), така неприбуткова організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ ПКУ.

Разом з цим ДПС інформує, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що може бути досліджено виключно в межах проведення відповідних перевірок, передбачених ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).