Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.03.2026 р. № 1462/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодексу), розглянула звернення (  ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, у 2012 році фізичною особою (  ), отримано в оренду земельні ділянки комунальної власності, (орендар – (  ), орендодавець – (  ), з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства (    ).

З метою здійснення сільськогосподарської діяльності на цій земельній ділянці, було у 2013 році створено Фермерське господарство, як юридична особа, в якому (  ), є засновником та головою Фермерського господарства. З моменту створення Фермерського господарства фактично використовує зазначені земельні ділянки та виконує всі зобов'язання орендаря, щорічно подає податкову декларацію з плати за землю (орендна плата з юридичних осіб) та сплачує у повному обсязі.

У 2025 році ДПС у (  ) області нараховує та надсилає податкові - повідомлення рішення (  ), як фізичній особі, та нараховує орендну плату з фізичних осіб на ці земельні ділянки.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Xто повинен сплачувати податок з орендної плати за землю Фермерське господарство чи фізична особа?

2. Чи має право включати Фермерське господарство ці земельні ділянки при розрахунку мінімального податкового зобов’язання (далі – МПЗ) в декларації по прибутку та враховувати витрати з орендної плати за землю при розрахунку МПЗ?

3. Чи має право Фермерське господарство користуватися земельними ділянками, якщо орендну плату за землю буде сплачувати фізична особа (  ), який є Головою та засновником Фермерського господарства?

4. Чи вважається сільськогосподарська продукція яка вирощена на цих земельних ділянках, як власно вирощена?

5. Чи подавати у 2026 році податкову декларацію з плати за землю на                  2026 рік?

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, визначає Закон України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі – Закон № 973).

Згідно з частиною першою ст. 1 Закону № 973 фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 8 Закону № 973 фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною першою ст. 12 Закону № 973 землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України – членам фермерського господарства на праві власності, користування та земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Щодо першого питання

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Кодексу плата за землю – це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому орендна плата для цілей розділу XII Кодексу – це обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Кодексу землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Кодексу платниками плати за землю є платники орендної плати – це землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Об'єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об'єкти оподаткування орендною платою – земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 Кодексу).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Згідно зі ст.ст. 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Права власності/користування земельними ділянками повинні бути оформлені та зареєстровані відповідно до законодавства.

Таким чином, у разі якщо стороною договору оренди земельної ділянки є фізична особа, а не фермерське господарство, то у такого господарства не виникає підстав виконання податкових зобов'язань зі сплати орендної плати. При цьому платником орендної плати є засновник фермерського господарства – фізична особа, яка є орендарем земельної ділянки.

Щодо другого питання

Відповідно до п.п. 14.1.114² п. 14.1 ст. 14 Кодексу МПЗ – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до Кодексу. Сума МПЗ, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить, зокрема, одній фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним МПЗ.

МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, та МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулами наведеними у ст. 38¹ «Визначення мінімального податкового зобов’язання» Кодексу.

МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38¹.1.4 п. 38¹.1 ст. 38¹ Кодексу).

Згідно з п. 38¹.3 ст. 38¹ Кодексу у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування МПЗ визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному Кодексом.

При цьому нормами п.п. 38¹.4 ст. 38¹ Кодексу визначено, що у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального МПЗ кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року МПЗ щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Абзацом першим п. 297¹.1 ст. 297¹ Кодексу визначено, що платники єдиного податку – власники, орендарі, користувачі на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, а також голови сімейних фермерських господарств, у тому числі щодо земельних ділянок, що належать членам такого сімейного фермерського господарства та використовуються таким сімейним фермерським господарством, зобов'язані подавати додаток з розрахунком загального МПЗ у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік.

Таким чином, якщо Фермерське господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні члена Фермерського господарства, без державної реєстрації переходу права користування до фермерського господарства, то обов’язок з визначення загального МПЗ виникає у користувача земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто платником у частині МПЗ є користувач, який володіє зазначеними земельними ділянками.

Особливості визначення загального МПЗ платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь регулюється п. 170.14 ст. 170 Кодексу.

Щодо третього та четвертого питань

Таким чином, з питання правомірності користування Фермерським господарством земельними ділянками, які перебувають у користуванні фізичної особи, яка є головою та засновником цього Фермерського господарства, а також з питання віднесення продукції, яка вирощена на вказаних земельних ділянка до власної, доцільно звернутися до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства.

Щодо п’ятого питання

Відповідно до п.п.  269.1.2 п.  269.1 ст.  269 Кодексу платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Підпунктом 270.1.2 п.  270.1 ст.  270 Кодексу визначено, що об’єктами оподаткування орендною платою є земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності справляється відповідно до вимог ст. 288 Кодексу. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір такої земельної ділянки (п.  288.1 ст.  288 Кодексу).

Згідно з п.  287.1 ст.  287 Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Оскільки, платником орендної плати є орендар ділянок, то фізична особа – засновник Фермерського господарства, що уклала договори оренди ділянок, в яких визначено  цільове призначення ділянок для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за такі ділянки.

Підстави подавати податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за ділянки виникнуть у Фермерського господарства у разі укладення та державної реєстрації відповідно до закону договорів суборенди ділянок із засновником Фермерського господарства – фізичною особою.

Додатково повідомляємо, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом) (частина перша ст.  8 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі – Закон № 161).

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (частини друга, шоста ст. 8 Закону № 161).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.