Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 та п.п. «в» п.п. 69.41.3 п. 69.41 ст. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення ТОВ « » (далі – Товариство), щодо застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Платник податків повідомляє, що місцезнаходження Товариства – ( ).
В м. ( ) Товариство орендує приміщення для управлінського персоналу підприємства і, так само, орендує приміщення для здійснення господарської діяльності (складські приміщення тощо).
Також Товариство має власне нерухоме майно у м. Дніпро та м. Одеса, де планує фактично здійснювати свою господарську діяльність. Так само, Товариство планує орендувати приміщення в інших містах на території України та прийняти на роботу фахівців, які фактично проживають та будуть працювати у вищезазначених містах (Дніпро – власне приміщення та наймані працівники; Одеса – власне приміщення та наймані працівники; Львів, Рівне, Вінниця – орендовані приміщення та наймані працівники), для надання більш якісного сервісу клієнтам.
Враховуючи вищевикладене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питання:
До якого бюджету міста необхідно сплачувати податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) за найманих працівників та до якого бюджету міста необхідно сплачувати податок на прибуток та податок на додану вартість юридичній особі, яка не має відокремлених структурних підрозділів, але має власні орендовані приміщення (будівлі) в різних регіонах України, де працюють наймані працівники такої юридичної особи?
Щодо податку на доходи фізичних осіб
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету передбачено ст. 168 Кодексу, відповідно до якої податок на доходи фізичних осіб, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України (далі – БКУ).
Частиною другою ст. 64 БКУ встановлено, що податок на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного абзацами п’ятим і шостим частини другої ст. 64 БКУ), який сплачується (перераховується) податковим агентом – юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента – юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі.
Податок на доходи фізичних осіб, нарахований, зокрема, податковим агентом з доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених у натурі (на місцевості), сплачується таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об’єктів оренди (суборенди, емфітевзису) (абзац п’ятий частини другої ст. 64 БКУ).
Відповідно до п.п. 168.4.2 п. 168.4 ст. 168 Кодексу такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі – відокремлений підрозділ).
У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це контролюючі органи за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку.
Відповідно до п.п. 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 Кодексу суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.
Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених Кодексом, – за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості) (п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Кодексу).
Згідно з п. 63.3 ст. 63 Кодексу з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів, зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1588).
Так, п. 7.1 розділу VII Порядку № 1588 визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.
Враховуючи викладене, якщо Товариство має власні та/або орендовані приміщення (будівлі) в різних регіонах (районах) України, в яких працюють та отримують заробітну плату наймані працівники, то платник податку перераховує податок на доходи фізичних осіб із доходів у вигляді заробітної плати до відповідного бюджету за місцезнаходженням (розташуванням) таких приміщень (неосновне місце обліку) на рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби.
Щодо військового збору
Статтею 29 БКУ визначено перелік доходів, що включаються до складу доходів Державного бюджету України.
До доходів Державного бюджету України включаються доходи бюджету, за винятком тих, що згідно зі ст.ст. 64, 641, 66, 691 та 71 БКУ закріплені за місцевими бюджетами (частина перша ст. 29 БКУ).
Відповідно до п. 12 частини другої ст. 29 БКУ військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, належить до доходів загального фонду Державного бюджету України.
Крім того, згідно з п.п. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників збору, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, за ставкою, визначеною п.п. 1 п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.
Таким чином, оскільки військовий збір зараховується до державного бюджету, то Товариство, яке нараховує (виплачує) дохід фізичним особам (працівникам) у вигляді заробітної плати, перераховує військовий збір як за себе, так і за вказаних працівників до бюджету за своїм місцезнаходженням (реєстрації) на відповідні рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби.
Щодо єдиного внеску
Разом з тим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).
Згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).
Відповідно до пп. 1 та 4 частини другої ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність, у тому числі про основне місце працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Кодексом. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Щодо податку на прибуток та податку на додану вартість
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Кодексу податок на прибуток (п.п. 9.1.1 п. 9.1 ст. 9 Кодексу) та податок на додану вартість (п.п. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 Кодексу) належать до загальнодержавних податків.
Абзацом першим п. 57.1 ст. 57 Кодексу встановлено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених Кодексом.
Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 «Про бюджетну класифікацію» (зі змінами та доповненнями) (далі – Наказ № 11) визначено класифікацію доходів бюджету, згідно з якою встановлено коди та найменування податків і зборів.
Статтями 29 та 66 БКУ передбачено, що до складу доходів загального фонду Державного бюджету України належить 90 відсотків податку на прибуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств державної власності, що зараховується до загального фонду державного бюджету в повному обсязі) та 10 відсотків податку на прибуток підприємств – до складу загального фонду обласних бюджетів (крім податку на прибуток підприємств державної власності).
Відповідно до Наказу № 11 для сплати податку на прибуток підприємств визначено код бюджетної класифікації 11020000.
Зазначаємо, що одним із критеріїв визначення коду класифікації доходів бюджету є організаційно-правова форма платника податків.
Таким чином, платник податків повинен сплачувати, зокрема, податок на прибуток підприємств, за місцем податкового обліку у контролюючих органах.
Отримати інформацію стосовно реквізитів рахунків для сплати податку на прибуток платники мають можливість в меню «Стан розрахунків з бюджетом» приватної частини Електронного кабінету, вхід до якого здійснюється за посиланням: http://cabinet.tax.gov.ua.
Також, отримати інформацію про реквізити рахунків, відкритих в Державній казначейській службі України для сплати податків, зборів та платежів, платники податків можуть на вебпорталі відповідного територіального органу ДПС або на вебпорталі ДПС за посиланням: Головна/Рахунки для сплати платежів (https://tax.gov.ua/rahunki-dlya-splati-platejiv/) та в центрах обслуговування платників податків.
Правові основи оподаткування податку на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Статтею 200 Кодексу регулюється порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Порядок подання податкової звітності з податку на додану вартість до контролюючого органу визначено ст. 49 Кодексу та регламентовано Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289 (далі – Порядок № 21).
Усі платники податку на додану вартість подають податкову декларацію, у якій відображаються розрахунки з бюджетом ( п. 4 розділу I Порядку № 21).
До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (абзац 2 п. 1 розділу III Порядку № 21).
Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 6 розділу III Порядку № 21).
Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податку, вважається узгодженим з дня подання декларації до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, і не може бути оскаржене платником в адміністративному або судовому порядку (п. 19 розділу III Порядку № 21).
Таким чином, платник податку у поданій звітності визначає податкові зобов’язання з податку на додану вартість за всіма операціями, здійсненими за відповідний звітний період, та зобов’язаний виконати обов’язок щодо сплати податку на додану вартість до відповідного бюджету.
Відповідно до пп. 2001.1, 2001.2 ст. 2001 Кодексу та п. 4 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 (далі – Порядок № 569) платникам податку на додану вартість Казначейством автоматично на безоплатній основі відкриваються електронні рахунки у системі електронного адміністрування податку (далі – СЕА ПДВ).
Згідно абзацу другого п. 2001.2 ст. 2001 Кодексу розрахунки з бюджетом у СЕА ПДВ здійснюються з цих рахунків, крім випадку, передбаченого абзацом другим п. 87.1 ст. 87 Кодексу.
За підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податкових деклараціях з податку результатів діяльності, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації з податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначених ст. 200 Кодексу (абзац перший п. 2001.6 ст. 2001 Кодексу та п. 19 Порядку № 569).
Відповідно до п. 2001.5 ст. 2001 Кодексу з рахунку у СЕА ПДВ платника перераховуються кошти до Державного бюджету в сумі податкових зобов’язань з податку на додану вартість, що підлягають сплаті за наслідками звітного податкового періоду.
Для відповідного перерахування таких коштів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкритті рахунки платників у СЕА ПДВ, реєстр, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, сума податку, що підлягає перерахуванню, зокрема до бюджету ( абзац п’ятий п. 2001.6 ст. 2001 Кодексу).
Відповідно до абзацу шостого п. 2001.6 ст. 2001 Кодексу на підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів після граничного терміну, встановленого Кодексом для самостійної сплати платником сум податкових зобов’язань, здійснює таке перерахування, зокрема до бюджету.
Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2026 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |