Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.03.2026 р. № 1588/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що має на меті здійснювати підприємницьку діяльність як фізична особа – підприємець у сфері надання правової допомоги, правового інформування, консультування з правових питань, допомоги у складанні різного роду процесуальних документів.

Модель діяльності буде передбачати:

дистанційне консультування клієнтів з правових питань;

підготовку процесуальних та інших правових документів;

створення типових (уніфікованих) шаблонів процесуальних документів;

реалізацію зазначених шаблонів у цифровій формі (у форматі електронних файлів) через мережу Інтернет, у тому числі за допомогою Telegram-бота, вебсайтів та інших онлайн-платформ;

автоматизовану передачу клієнту електронного документа після здійснення оплати.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію
з наступних питань:

1. Які коди КВЕД доцільно обрати для здійснення вказаної діяльності, з урахуванням:

надання юридичних консультацій;

підготовки процесуальних документів, їх шаблонів;

реалізації (продажу) цифрових інформаційних продуктів (шаблонів цих документів, індивідуально підготовлених для кожної окремої особи, на замовлення, цих документів) через Інтернет;

використання автоматизованих онлайн-сервісів (Telegram-бота, Viber-бота, вебсайтів, платформ по-типу Instagram, Tik-Tok) для приймання оплат та надання доступу до файлів.

2. Чи може зазначена діяльність здійснюватися фізичною особою – підприємцем на спрощеній системі оподаткування?

3. До якої групи платника єдиного податку може бути віднесена така діяльність з урахуванням:

надання послуг фізичним особам;

можливого надання послуг юридичним особам;

продажу цифрових шаблонів документів (індивідуально підготовлених таких документів) як електронного контенту?

4. Чи вважається реалізація шаблонів документів у цифровому форматі:

наданням послуг;

продажем товару (нематеріального активу);

постачанням програмної продукції або електронних послуг у розумінні податкового законодавства?

5. Чи виникає обов’язок:

застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) при прийманні оплат онлайн (еквайринг, платіжні системи);

реєстрації платником ПДВ;

отримання ліцензії або інших дозвільних документів?

6. Чи існують обмеження або заборони щодо здійснення зазначеної діяльності фізичною особою – підприємцем без статусу адвоката (у частині реалізації шаблонів документів та надання консультацій інформаційного характеру з правових питань)?

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Щодо питання першого

Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 (далі – КВЕД ДК 009:2010) затверджена наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010
№ 457, зі змінами та доповненнями, (далі – Наказ № 457).

Абзацом другим п. 1 Наказу № 457 визначено, що основне призначення Класифікації видів економічної діяльності – визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців.

КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств та організацій, не спричиняє жодних правових наслідків. 

Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання (абзаци восьмий, десятий п. 1 КВЕД ДК 009:2010).

При цьому наказом Державного комітету статистики України
від 23.12.2011 № 396 затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Отже, фізична особа – підприємець за власним бажанням обирає відповідно до КВЕД ДК 009:2010 вид господарської діяльності, який планує здійснювати.

Враховуючи викладене, для отримання більш детальної інформації
з питання визначення КВЕД ДК 009:2010 доцільно звернутися до Державної служби статистики України.

Щодо питань другого та третього

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1
розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (п. 291.3 ст. 291 Кодексу).

Пунктом 291.4 ст. 291 Кодексу визначено групи платників єдиного податку суб’єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Водночас, нормами п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3
ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 Кодексу).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (п. 291.6 ст. 291 Кодексу).

Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у п. 291.6 ст. 291 Кодексу (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом,
з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (п.п. 4 п.п. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 Кодексу).

Відповідно до п. 292.13 ст. 292 Кодексу дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 Кодексу.

Згідно з п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Разом з тим для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзац перший п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020
№ 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015
№ 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом України від 14 липня
2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців», щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі
(в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді
(в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку, вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Таким чином, платник податків – фізична особа – підприємець за умови дотримання вимог, визначених главою 1 розділу ХІV Кодексу має право перебувати на спрощеній системі оподаткування шляхом самостійного обрання відповідної групи.

Щодо питання четвертого

Термін «електронні послуги» та види таких послуг визначено у
п.п. 14.1.56⁵ п. 14.1 ст. 14 Кодексу. Так, під електронними послугами розуміються послуги, які постачаються через мережу Інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини,
у тому числі шляхом встановлення спеціального застосунку або додатка
на смартфонах, планшетах, телевізійних приймачах чи інших цифрових пристроях. До таких послуг, зокрема, але не виключно, належать:

а) постачання електронних примірників, надання доступу до зображень, текстів та інформації, у тому числі, але не виключно, підписка на електронні газети, журнали, книги, надання доступу та/або завантаження фотографій, графічних зображень, відеоматеріалів;

б) надання доступу до баз даних, у тому числі користування пошуковими системами та службами каталогів у мережі Інтернет;

в) постачання електронних примірників (електронно-цифрової інформації) та/або надання доступу до аудіовізуальних творів, відео- та аудіотворів на замовлення, ігор, включаючи постачання послуг з участі в таких іграх, постачання послуг з доступу до телевізійних програм (каналів) чи їх пакетів,
крім доступу до телевізійних програм одночасно з їх транслюванням через телевізійну мережу;

г) надання доступу до інформаційних, комерційних, розважальних електронних ресурсів та інших подібних ресурсів, зокрема, але не виключно, розміщених на платформах спільного доступу до інформації чи відеоматеріалів;

ґ) постачання послуг з дистанційного навчання в мережі Інтернет, проведення та надання якого не потребує участі людини, у тому числі шляхом надання доступу до віртуальних класів, освітніх ресурсів, у яких учні виконують завдання онлайн, а оцінки виставляються автоматично, без участі людини (або
з мінімальною її участю);

д) надання хмарної послуги в частині надання обчислювальних ресурсів, ресурсів зберігання або систем електронних комунікацій за допомогою технологій хмарних обчислень;

е) постачання програмного забезпечення та оновлень до нього, у тому числі електронних примірників, надання доступу до них, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання;

є) надання рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та
на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на вебсайтах, вебсторінках чи вебпорталах.

З метою застосування п.п. 14.1.56⁵ п. 14.1 ст. 14 Кодексу до електронних послуг, зазначених в абзаці першому цього підпункту, не відносяться такі операції:

постачання товарів/послуг, замовлення (бронювання) яких здійснюється через мережу Інтернет, за допомогою мобільних додатків та інших електронних ресурсів, а фактичне постачання здійснюється без використання мережі Інтернет (зокрема, послуги з розміщення, винаймання автомобілів, послуги закладів харчування з постачання продукції, послуги пасажирського транспорту та інші подібні послуги);

постачання товарів та/або інших послуг, відмінних від електронних послуг, у складі яких є електронні послуги, у разі якщо вартість електронних послуг включена до загальної вартості таких товарів/послуг;

постачання послуг з дистанційного навчання в мережі Інтернет, у разі якщо мережа Інтернет використовується виключно як засіб комунікації між викладачем і слухачем;

постачання примірників творів у галузі науки, літератури і мистецтва на матеріальних носіях;

надання консультаційних послуг електронною поштою;

надання послуг з доступу до мережі Інтернет;

Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Водночас з питання правомірності віднесення зазначених у зверненні послуг до тієї чи іншої категорії послуг ДПС, враховуючи положення листа Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 11.05.2017
№ 3411-08/15258-03, рекомендує звернутися до ДП «Науково-дослідний інститут метрології вимірювальних і управляючих систем», яке є розробником Державного класифікатора продукції та послуг, за адресою: 79008, м. Львів,
вул. Кривоноса, 6.

Щодо питання п’ятого

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Платіжна послуга – діяльність надавача платіжних послуг з виконанням та/або супроводження платіжних операцій (п. 58 ст. 1 Закону № 1591).

Еквайринг платіжних інструментів (далі – еквайринг) – це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі (п. 10 ст. 1 Закону
№ 1591).

Платіжний інструмент – персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погодженні користувачем та надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (п. 63 ст. 1 Закону № 1591).

Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників
на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (п. 3 ст. 1 Закону № 1591).

Відповідно до ст. 64 Закону № 1591 передбачено відкриття банками рахунків резидентам України, зокрема, фізичним особам, у тому числі фізичним особам – підприємцям.

Порядок відкриття надавачами платіжних послуг фізичним особам – підприємцям рахунків визначений Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162 (далі – Інструкція № 162).

Пунктом 10 розділу І Інструкції № 162, встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

Відповідно до абзацу третього п. 24 розділу І Інструкції № 162 забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб –резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності.

Згідно з п. 13 ст. 1 Закону № 1591 електронний платіжний засіб
(далі – ЕПЗ) – це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону № 1591 платіжна картка – це ЕПЗ у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі – Положення № 164).

Згідно з п.п. 24 п. 3 розділу І Положення № 164 платіжна операція – це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95 – ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зі змінами і доповненнями, (далі – Закон № 265) визначає правові засади застосування РРО та ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безгот