Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.03.2026 р. № 1738/ІПК/26-15-04-15-06

 

Головне управління ДПС у м. Києві на звернення Товариства щодо отримання індивідуальної податкової консультації із земельного податку            (далі – Податок) та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нежитлових приміщень          (далі – Нежитлові приміщення), розташованих у багатоквартирних будинках    (далі – Будинки) у місті Києві, та немає права власності на земельні ділянки, на яких розташовані Будинки (далі – Ділянки). Інформація щодо сформованості Ділянок як об’єктів цивільних прав у розумінні ст.  79 ˡ Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс) у зверненні відсутня.

Товариство, посилаючись на чинне законодавство, просить надати роз’яснення з наступних питань:

1. Чи є Товариство – власник Нежитлових приміщень платником Податку у розумінні ст. 269 Кодексу у разі відсутності зареєстрованого права користування Ділянкою під такими Будинками?

2. Чи виникає у Товариства обов’язок з нарахування та сплати Податку відповідно до ст. 287 Кодексу за відсутності оформленого речового права на Ділянку?

3. Хто в такому випадку є платником Податку за Ділянки під такими Будинками?

Щодо питань  1 – 3.

Кодексом передбачено реалізацію принципу платності ст. 206 Земельного кодексу користування землею у двох формах: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок і постійними користувачами земельних ділянок, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.  14.1.147, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Підставою для нарахування земельного податку є, зокрема дані Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пп.  «а», «б» п.  286.1 ст.  286 Кодексу), а орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.  288.1 ст.  288 Кодексу).

Право власності, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу).

Відповідно до п.  287.1 ст.  287 Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі відсутності права власності або права користування на Ділянки         (їх частини) Товариство не вважається платником плати за землю у розумінні ст.  269 Кодексу до моменту виникнення відповідних прав на Ділянки (їх частини) відповідно до записів, сформованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Держаному земельному кадастрі, у порядку, визначеному законом.

Водночас використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства, зокрема в частині невиконання принципу платного використання таких земельних ділянок.

Згідно з частиною другою ст.  382 Цивільного кодексу України (далі – Цивільний кодекс) усі власники квартир та нежитлових приміщень у Будинках є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна Будинків, зокрема права на Ділянки, на яких розташовані Будинки та їх прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, права на Ділянки під Будинками та їх прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень) з моменту державної реєстрації таких прав на Ділянки як об’єкта спільної власності у Держаному земельному кадастрі у порядку, передбаченому ст.  42 Земельного кодексу, відповідно до особливостей здійснення права власності у Будинках, пов’язаних з реалізацією прав та виконанням обов’язків його співвласників щодо його утримання та управління, визначених Законом України від  14  травня 2015  року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Товариство, яке володіє Нежитловими приміщеннями у Будинках, свої зобов’язання в частині дотримання принципу платного використання землі має реалізовувати в межах Цивільного кодексу через особу, яка має відповідні права (власності або користування) на Ділянки, на яких розташовані Будинки.

Поряд з цим, контроль за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (ст.  33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), то органи місцевого самоврядування, які реалізують свої владні повноваження на відповідній території, на якій розташовані земельні ділянки, що використовуються без правовстановлюючих документів, керуючись нормами ст.ст.  377, 1214 Цивільного кодексу, ст.ст.  120, 125, 126 та 206 Земельного кодексу, мають право порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст.ст.  1166, 1167 Цивільного кодексу) землекористувачами (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування ними, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Така орендна плата за користування Ділянками (їх частинами) без укладеного договору оренди землі не є податковим платежем і не регулюється Кодексом.

Враховуючи викладене, Товариству доцільно звернутися до органу місцевого самоврядування – власника Ділянок щодо врегулювання питання плати за землекористування до оформлення речового права на Ділянки (їх частини).

Після оформлення Товариством, у встановленому законодавством порядку, відповідного речового права користування на Ділянки (їх частини) під Нежитловими приміщеннями, у нього виникне обов’язок з нарахування та сплати податкових зобов’язань з плати за землю.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 стаття 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).

 

 

 

 

 

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.