Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.03.2026 р. № 1806/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (…) (далі – Товариство) (…), щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що на виконання умов трудового договору із своїм працівником, який переїхав з іншої місцевості (регіону), з метою забезпечення виконання ним посадових обов’язків (трудової функції), Товариство має забезпечити такого працівника житлом (квартирою). Для цього Товариство має намір орендувати квартиру у фізичної особи, яка не є суб’єктом господарювання, для такого працівника з метою ним виконання своїх посадових обов’язків. При цьому сплата орендної плати за вказану квартиру може бути здійснена Товариством напряму орендодавцю або шляхом виплати працівнику компенсації вартості орендної плати за квартиру.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи є вартість використання житла (орендна плата) за орендовану квартиру додатковим благом або іншим доходом та базою розрахунку податку на доходи фізичних осіб і військового збору для працівника Товариства, яка (орендна плата) сплачується Товариством фізичній особі – працівнику, якщо така оплата вартості використання житла (оренда житла) роботодавцем передбачена укладеним з ним трудовим договором з метою забезпечення виконання таким працівником посадових обов’язків (трудової функції)?

2. Чи є вартість використання житла (орендна плата) за орендовану квартиру додатковим благом або іншим доходом та базою розрахунку податку на доходи фізичних осіб і військового збору для працівника Товариства, яка (орендна плата) сплачується Товариством фізичній особі – працівнику в якості компенсації за використання ним житла (компенсація орендної плати), якщо забезпечення працівника житлом передбачено трудовим договором між роботодавцем та працівником з метою забезпечення виконання працівником посадових обов’язків (трудової функції)?

3. Чи є вартість використання житла (орендна плата) базою для розрахунку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), якщо забезпечення працівника житлом передбачено трудовим договором з метою забезпечення виконання працівником посадових обов’язків (трудової функції)?

4. Чи є вартість використання житла (орендна плата) за орендовану квартиру додатковим благом або іншим доходом та базою розрахунку податку на доходи фізичних осіб і військового збору для працівника Товариства, якщо вартість використання житла (орендна плата) включається Товариством до собівартості реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг?

5. Чи є вартість використання житла (орендна плата) за орендовану квартиру додатковим благом або іншим доходом для розрахунку єдиного внеску для працівника Товариства, якщо вартість використання житла (орендна плата) включається Товариством до собівартості реалізованих товарів, виконання робіт, наданих послуг?

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно зі ст. 9¹ Кодексу законів про працю України (зі змінами і доповненнями) (далі – КЗпП) підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Крім того, ст. 10 КЗпП визначено, що з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів укладається колективний договір на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань.

Згідно з ст. 13 КЗпП зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Разом з тим трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець –фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ст. 21 КЗпП).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного річного оподатковуваного доходу платника податків встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді, зокрема:

вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств (п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Додатково до винятків, передбачених п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (абзац другий п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Зауважуємо, що норми п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а також абзацу другого п.п. «б» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу застосовується юридичною особою (роботодавцем) у разі використання працівником житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать безпосередньо роботодавцю та наданих такому працівнику в безоплатне користування, або сплачуєтся компенсація вартості такого використання і такі витрати включаються до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також доходи, визначені ст. 163 Кодексу для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, - 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Податковий агент, визначення якого наведено у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108), та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Статтею 2 Закону № 108 визначена структура заробітної плати, яка складається із основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

При цьому Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5), визначено перелік видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно з п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу 2 Інструкції № 5 інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством) належать до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, оскільки Товариством – роботодавцем відповідно до умов трудового договору визначено, що для працівників Товариства з метою виконання трудової функції надається у використання житло (квартира), що не належить роботодавцю, то дохід у вигляді вартості орендної плати (компенсації, відшкодування орендної плати) за наймане житло включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків – фізичної особи як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах та є базою нарахування єдиним внеском.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

________________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.