Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.03.2026 р. № 1859/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо питань, пов’язаних з отриманням послуг від нерезидента, та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, у межах своєї статутної діяльності неприбуткові благодійні організації використовують рекламні сервіси (зокрема, платформи Facebook, Instagram), що належать іноземним компаніям, для чого залучають фізичних осіб – підприємців, неплатників ПДВ (далі – ФОП), як агентів для розміщення реклами на зазначених вище платформах з метою збору коштів на гуманітарні потреби.

З огляду на викладене, Асоціація просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1) чи передбачено механізм звільнення від оподаткування ПДВ (або його повернення) операцій з надання нерезидентом електронних послуг, якщо оплата послуг нерезиденту здійснюється через ФОП, але фактичним замовником послуги є благодійна організація, та такі послуги використовуються в межах реалізації благодійних програм або надання платних послуг;

2) чи виникає у ФОП обов’язок щодо нарахування та сплати ПДВ відповідно до статті 208 розділу V ПКУ, як у отримувача послуг від нерезидента, якщо ФОП лише здійснює оплату нерезиденту послуг коштами благодійної організації;

3) Асоціація просить підтвердити, що суми ПДВ, які нараховуються нерезидентом відповідно до статті 208¹ розділу V ПКУ та фактично сплачуються ФОП-агентом за рахунок коштів благодійної організації, не включаються до оподатковуваного доходу ФОП (6 % у 2026 році), оскільки є частиною цільових витрат на закупівлю послуг;

4) які первинні документи (інвойси, виписки ФОП) є підставою для підтвердження цільового використання коштів благодійною організацією та збереження нею статусу неприбуткової організації?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пунктів 5.1 – 5.3 статті 5 розділу І ПКУ поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 розділу І ПКУ. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Загальні засади благодійної діяльності в Україні визначаються Законом України від 05 липня 2012 року № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації», зі змінами (далі – Закон № 5073), що забезпечує правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток благодійної діяльності, утвердження гуманізму і милосердя, забезпечує сприятливі умови для утворення і діяльності благодійних організацій.

Законодавство України про благодійну діяльність та благодійні організації базується на Конституції України та складається з Закону № 5073, Цивільного кодексу України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 2 Закону № 5073).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 5073 благодійною діяльністю є добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених Законом № 5073 цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара; благодійна програма – комплекс благодійних заходів у сферах, визначених Законом № 5073; благодійна організація − юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених Законом № 5073, як основну мету її діяльності.

Цілі та сфери, види благодійної діяльності встановлено статтями 3 та 5 Закону № 5073.

Засади діяльності благодійних організацій встановлено статтею 11 Закону № 5073.

Згідно з частинами першою, третьою статті 11 Закону № 5073 метою благодійних організацій не може бути одержання і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, інших пов’язаних з ними осіб, а також серед працівників таких організацій. Благодійні організації самостійно визначають сфери, види, місце (територію), строки і бенефіціарів благодійної діяльності в установчих документах, благодійних програмах або інших рішеннях органів управління.

Установчі документи благодійної організації повинні містити, зокрема, цілі та сфери благодійної діяльності, джерела активів (доходів), порядок контролю і звітності благодійної організації (пункти 2, 6 частини другої статті 14 Закону № 5073).

Відповідно до статті 16 Закону № 5073 благодійні організації мають право власності та інші речові права на кошти, цінні папери, земельні ділянки, інше нерухоме та рухоме майно, а також нематеріальні активи, якщо інше не встановлено законом або установчими документами.

Використання активів (доходів) та правочини благодійних організацій не повинні суперечити актам законодавства та цілям благодійної діяльності.

Розмір адміністративних витрат благодійної організації не може перевищувати 20 відсотків доходу цієї організації у поточному році.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої статті 6 Закону України                  від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами (далі – Закон № 996)).

Статтею 1 розділу I Закону № 996 визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.

Обов’язкові реквізити, які повинні мати первинні документи, передбачено статтею 9 Закону № 996.

Щодо питань 1 та 2

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 розділу V ПКУ розташоване на митній території України.

Термін «електронні послуги» та види таких послуг визначено у            підпункті 14.1.56⁵ пункті 14.1 статті 14 розділу І ПКУ. Так, під електронними послугами розуміються послуги, які постачаються через мережу Інтернет, автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини, у тому числі шляхом встановлення спеціального застосунку або додатка на смартфонах, планшетах, телевізійних приймачах чи інших цифрових пристроях.

До таких послуг, зокрема, належать: надання рекламних послуг у мережі Інтернет, мобільних додатках та на інших електронних ресурсах, надання рекламного простору, у тому числі шляхом розміщення банерних рекламних повідомлень на веб-сайтах, веб-сторінках чи веб-порталах (підпункт «є» підпункту 14.1.56⁵ пункті 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Пунктами 186.2 – 186.4 статті 186 розділу V ПКУ визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається по місцю реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або по місцю фактичного надання відповідних послуг.

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 розділу V ПКУ).

Місцем постачання послуг, зазначених у пункті 186.3 статті 186 розділу V ПКУ вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або – у разі відсутності такого місця – місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема рекламні послуги.

Згідно з пунктом 186.3¹ статті 186 розділу V ПКУ місцем постачання електронних послуг вважається місцезнаходження отримувача послуг.

Якщо в договорі, у тому числі укладеному в електронній формі, відсутня інформація, що отримувачем електронних послуг є суб’єкт господарювання, вважається, що така послуга отримана фізичною особою, у тому числі фізичною особою – підприємцем, не зареєстрованою як платник податку.

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Особливості оподаткування ПДВ послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, визначено у статтях 180 і 208 розділу V ПКУ.

Згідно з пунктом 180.2 статті 180 розділу V ПКУ особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг, крім випадків, встановлених статтею 208¹ розділу V ПКУ.

Отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим – шостим підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 розділу V ПКУ, на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 розділу V ПКУ (пункт 208.2 статті 208 розділу V ПКУ).

При цьому отримувач послуг – платник податку у порядку, визначеному статтею 201 розділу V ПКУ, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту у встановленому порядку.

Така податкова накладна підлягає обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то податкова накладна не складається. Форма розрахунку податкових зобов'язань такого отримувача послуг затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 208.4 статті 208 розділу V ПКУ).

Отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил цього розділу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування (пункт 208.5 статті 208 розділу V ПКУ).

Правила статті 208 розділу V ПКУ не застосовуються у разі постачання електронних послуг особою-нерезидентом, яку зареєстровано як платника податку відповідно до пункту 208¹.2 статті 208¹ розділу V ПКУ, фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, яку не зареєстровано як платника податку. 

При цьому, статтею 208¹ розділу V ПКУ встановлюються правила оподаткування електронних послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, у разі постачання таких послуг фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, яку не зареєстровано як платника податку, особою-нерезидентом, яка визначена підпунктом «д» підпункту 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ і яку зареєстровано як платника податку відповідно до пункту 208¹.2 статті 208¹ розділу V ПКУ.

Враховуючи викладене, виходячи із аналізу норм ПКУ, оподаткування ПДВ операцій нерезидента з постачання електронних послуг здійснюється з урахуванням місця постачання послуг, визначеного відповідно до норм статті 186 розділу V ПКУ, та залежить від того, хто вважається отримувачем таких послуг.

Якщо в договорі про надання нерезидентом електронних послуг (в тому числі укладеному в електронній формі) зазначено, що отримувачем таких послуг є суб’єкт господарювання (зокрема, благодійна організація), то нарахування та сплата податкових зобов’язань з ПДВ здійснюється таким суб’єктом господарювання (як платником так і неплатником ПДВ) за правилами, встановленими статтею 208 розділу V ПКУ.

У разі, якщо у договорі про надання нерезидентом електронних послуг не зазначено, що отримувачем послуг є суб’єкт господарювання, та такий нерезидент зареєстрований як платник податку відповідно до пункту 208¹.2 статті 208¹ розділу V ПКУ, то обов’язок щодо нарахування та сплати ПДВ за цією операцією покладається на таку особу-нерезидента.

При цьому, нормами ПКУ не передбачено застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ до таких операцій.

,

Щодо питання 3

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (абзац перший пункту 291.3 статті 291 розділу XIV ПКУ).

Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 розділу XIV до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Водночас, нормами пункту 291.5 статті 291 розділу XIV ПКУ визначено обмеження щодо здійснення видів діяльності для суб’єктів господарювання, зокрема, фізичних осіб – підприємців – платників єдиного податку першої – третьої груп.

Згідно з підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 розділу XIV ПКУ доходом для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 розділу XIV ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента) (пункт 292.4 статті 292 розділу XIV ПКУ).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 розділу XIV ПКУ).

Платники єдиного податку першої – третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі – готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (пункт 291.6 статті 291 розділу XIV ПКУ).

Одночасно зауважуємо, що у разі застосування іншого способу розрахунків, ніж зазначено у пункті 291.6 статті 291 розділу XIV ПКУ (крім платників єдиного податку третьої групи – електронних резидентів (е-резидентів), платники єдиного податку зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом,

з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків (підпункт 4 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 розділу XIV ПКУ).

Крім того, відповідно до пункту 296.1 статті 296 розділу XIV ПКУ фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками ПДВ, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020 № 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені  наказом Міністерства фінансів України від 19.06. 2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Водночас зміни, запроваджені з 01 січня 2021 року Законом України від 14 липня 2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців» щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі (в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді (в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку першої – третьої груп вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкова декларація) на підставі первинних документів у відповідності до норм пункту 44.1 статті 44 розділу ІІ ПКУ, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок згідно з підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 розділу І ПКУ.

Таким чином, доходом фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування, яка здійснює діяльність, як агент на підставі договору доручення, є сума винагороди.

Щодо питання 4

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Пунктом 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Так, згідно з підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі – неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні Цивільного кодексу України), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених підпунктом 133.4.2 пункту 133.4  статті 133 розділу ІІІ  ПКУ;

установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об’єднання та асоціації об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельні кооперативи;

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (далі – Реєстр).

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший підпункту 133.4.2 пункту 133.4  статті 133 розділу ІІІ  ПКУ).

При цьому, пункт 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану застосовується з урахуванням положень п. 63 підрозділу 4 розділу ХХ Кодексу.

Відповідно до підпункту 133.4.6 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ і не є платниками податку на прибуток підприємств, зокрема, можуть бути віднесені благодійні організації.

Тож обов’язковими умовами для благодійної організації у статусі неприбуткової організації є, зокрема, використання своїх доходів виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами в межах профільного Закону № 5073, а також заборона розподілу доходів або їх частини серед засновників (учасників) такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску, виплати компенсацій та інших виплат на користь працівників благодійної організації у встановленому Кодексом порядку), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

При цьому, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану           не вважається порушенням вимог пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ здійснення неприбутковою організацією передачі майна, надання послуг, благодійної допомоги, використання доходів (прибутків) для фінансування видатків, не пов’язаних з реалізацією мети та напрямів діяльності, передбачених її установчими документами, на цілі та на користь отримувачів, що визначені пунктом 63 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ.

Отже, у загальному порядку благодійна організація у статусі неприбуткової організації в межах визначених статутом цілей, сфер та видів благодійної діяльності має право здійснювати операції з оплати послуг з використання рекламних сервісів в межах виконання благодійних програм на підставі підтверджуючих документів згідно із законодавством України про благодійну діяльність та за умов дотримання вимог пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ. При цьому документальне підтвердження таких операцій здійснюється за правилами бухгалтерського обліку.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, встановлених              пунктом 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ (з урахуванням положень пункту 63 підрозділу 4 розділу ХХ ПКУ), така організація підлягає виключенню з Реєстру з визначенням податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств відповідно до підпунктів 133.4.3 та 133.4.4 пункту 133.4 статті 133 розділу ІІІ  ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ ПКУ).